Ізольда
кімнату зайшла Ніколь і розповіла, що у нашому будинку перебуває стороння жінка з дітьми. Вона пояснила, що Леонід і Роман впустили їх, адже було вже пізно. Моя служниця також додала, що жінка була на вулиці близько одинадцятої години вечора, що дуже небезпечно.
Я звеліла Ніколь іти у свою кімнату, а сама вирушила до гостей.
Переді мною стояла жінка біля дверей, поруч із нею двоє дітей і валіза. Я підійшла, привіталася, відрекомендувалася та ввічливо запитала її ім’я і імена дітей.
— Мене звати Оксана, а це мої діти, Йосип і Олена, — відповіла вона.
Я провела Оксану з дітьми у їдальню та наказала Шарлотті накрити на стіл. Шарлотта одразу виконала завдання. Ніколь я доручила підготувати ліжка для гостей у вітальні.
— Оксано, звідки ви? — поцікавилася я.
— Я з міста Перчиш, — відповіла жінка. — Мені довелося тікати, бо виявилося, що я вмію читати думки та володію телекінезом. У нашому місті таких страчують, тому я втекла у найвіддаленіший куточок країни.
Оксана продемонструвала мені свої здібності. Я уважно спостерігала, після чого пояснила їй, чому небезпечно перебувати на вулиці після одинадцятої години вечора.
Ми обмінялися побажаннями на добраніч. Ніколь провела Оксану з дітьми у вітальню, а я негайно повернулася до своєї кімнати.