Глава 26

Дім Якова

Яків зайшов у свій кабінет, де на нього вже чекав чоловік.

— Доброго вечора, пане Якове, — привітався він.

— Доброго вечора, Даниле. Ти підготував позов на спілку відьом і відьмаків?

— Підготував, — кивнув чоловік.

— До речі, суд із Варварою я програв, — похмуро зітхнув Яків. — Богданчик буде жити з нею.

— Співчуваю вам. Але я дізнався, що ваша колишня дружина входить у спілку, — обережно промовив Даниле.

Якова шокувала ця новина.

— Я не один рік прожив із Варварою й не здогадувався, що вона має такі зв’язки… — голос його трохи здригнувся. — Але це на мою користь. Якщо ми доведемо, що спілка причетна до зникнення людей, я зможу подати апеляцію і довести, що Богданові небезпечно жити з пані. Тоді суд залишить сина зі мною.
— Саме так, — підтвердив Данило.

Яків трохи зрадів, відчуваючи, що доля може повернутися на його бік.
 

Ізольда

Я сиділа, заглиблена в читання продовження роману Ніколь. За вікном йшов дощ, краплі стукали по шибках, створюючи спокійний ритм. Я подумала, що моя служниця справді талановита письменниця.

У кімнату увійшла Ніколь.

— Панно Ізольдо, — промовила вона, трохи захекана, — до мене щойно матеріалізувалася Гафія. Вона каже, що в будинку пана Якова Кузика є двоє шпигунів зі спілки. Вони влаштувалися слугами, щоб стежити за всім. Лія передала, що пан Яків вже знає: його пані Варвара входить у спілку і хоче довести, що їхньому синові жити з нею небезпечно.

— Якщо спілка доведе, що не причетна до зникнення людей, то Якову не буде законного приводу забрати сина собі, — тихо сказала я.

— Гафія також сказала, що сьогодні заняття відміняються. Мирослав і Ярослав поїхали провідати рідню, а коли заняття відновляться — вона повідомить нам, — додала Ніколь.

— Отже, сьогодні нам лишається лише відпочивати, — промовила я, розслабляючись.

Ніколь пішла до своєї кімнати, а я знову повернулася до книги, слухаючи за вікном ритм дощу й відчуваючи спокій у цей спокійний, хоч і трохи напружений день.