Глава 12

Ізольда

Ми добре прибрали будинок і тепер чекаємо на приїзд Якова. Судячи з листа, він прибуде завтра. Думаю, що візьме із собою хоча б одного слугу. Увесь день мене не полишає думка: навіщо моєму братові сюди приїжджати?

Уночі нас із Ніколь забрала Гафія. Ми телепортувалися до кімнати, у якій ще ніколи не були. Тут було напрочуд красиво — світло, затишно, панувала атмосфера спокою. Ми присіли у м’які крісла.

— Це моя кімната у будинку Спілки, — сказала Гафія. — У нас є підозра, що до зникнення людей причетна спільнота, яка конкурує з нашою. Її організатор — Кузик Яків Семенович. Його дружина Варвара звернулася до нас по допомогу.

— Моя невістка теж входить до Спілки, — здивовано мовила я.

Гафія помахала пером, яке з’явилося в неї в руці, — і в кімнату зайшли Варвара та хлопчик.

— Доброї ночі, Гафіє, Ізольдо, і вам, шановна незнайомко, — привіталася Варвара.

— Варваро, а хто це з вами?

— Це наш із Яковом син, Богдан. Йому шість років.

— Нічого собі... Я й не знала, що у вас із Яковом є дитина, — сказала я, не приховуючи здивування.

Гафія глянула на Варвару серйозно:

— Отже, Варваро, чому ви вирішили, що Яків — організатор спільноти, яка конкурує з нами? І що саме вони мають спільного зі зникненнями людей?

— Ось, — сказала жінка й дістала з сумки журнал у коричневій палітурці. — Я поцупила його особистий щоденник. Прочитайте — і самі все зрозумієте.

— Ми обов’язково його вивчимо, — кивнула Гафія. — Ви поки житимете тут, у цьому домі.
Я не стрималася від запитання:

— Але, Варваро, як ви змогли взяти щоденник? Яків завжди тримає цінні речі під замком.

Вона ледь усміхнулася:

— У мене є здібність відкривати будь-який замок лише поглядом. А ще я вмію ставати невидимою й бачити крізь усе, що закрите.

Ніколь, яка досі мовчала, запитала:

— Пані, а навіщо вам видавати свого чоловіка?

— Ми розлучаємося, — спокійно відповіла Варвара. — Одружилися ми не через кохання, а тому, що мій покійний батько й його мали спільні справи. Цей шлюб був вигідний обом родинам — і лише тому відбувся.

Гафія кивнула й підсумувала:

— Занять сьогодні не буде. Ізольдо, ти згадувала, що завтра до тебе приїде Яків. Коли він поїде, прокрути гостру частину залізного пера — і ми вас із Ніколь одразу заберемо.

Вона простягнула нам по одному перу. Потім дістала ще два — тонші, сріблясті.

— А ці — для надзвичайних випадків. Користуйтеся лише тоді, коли буде справді небезпечно.