Глава 4

Зранку до мене прийшов стривожений Леонід. Я саме снідала.

– Панно Ізольдо, – почав він, – учора увечері зникла пані з сусіднього селища. Вона вийшла на вулицю об одинадцятій годині вечора.

– Леоніде, а звідки у тебе така інформація?

– Я дружу зі слугою, який працює у тому будинку. Він передав мені листа. Він один із тих рідкісних слуг, хто вміє читати й писати.

– А хто тобі прочитав листа?

– Я умію читати, а писати — ні.

– Покажи мені цей лист.

Леонід дістав із кишені аркуш паперу. Там було написано саме те, про що він розповів: зникла пані з сусіднього селища, вихід увечері і небезпека.

– Кепські справи… Тепер доведеться заходити в будинок до одинадцятої години вечора, – сказала я, стривожено зітхаючи.
– А раптом люди почнуть зникати все раніше і раніше? І ми не зможемо виходити з будинку?

– Не вигадуй, – відповіла я. – Я думаю, такого не буде.

Я задумалася. Потрібно дізнатися, куди зникають люди, і зупинити це. Але як?

Після сніданку у своїй кімнаті я розповіла Ніколь про все, що дізналася від Леоніда, а також показала залізне перо та свій сон.

– Панно, – сказала Ніколь, – покрутіть гостру частину пера, хай з’явиться та Гафія, ми вступимо у спілку.

Я так і зробила. І справді перед нами матеріалізувалася Гафія — голова спілки відьом і відьмаків.

– Доброго ранку, панно Ізольдо, – промовила вона, звертаючись і до Ніколь. – Ви готові вступити у спілку?

– Готові, адже хочемо дізнатися більше про себе, – упевнено відповіла Ніколь.
– Добре, – сказала Гафія. – Тоді я прийду до вас уночі. Чекайте.

Вона зникла, залишивши по собі легкий аромат магії в кімнаті.