Глава 4

Зранку до мене прийшов стривожений Леонід, я якраз снідаю. 

- Панно Ізольдо, учора увечері зникла пані з сусіднього селища, вона вийшла на вулицю об одинадцятій годині вечора.

- Леоніде, а звідки у тебе така інформація?

- Я дружу із слугою, який працює у тому будинку, він передав мені листа. Він один із тих рідкісних слуг, хто уміє писати і читати.

- А хто тобі прочититав листа?

- Я умію читати, а писати не умію.

- Покажи мені цей лист.

Леонід дістав із кишені аркуш паперу, там написано саме про те, що мені розповів слуга. 

- Кепські справи. Тепер доведеться заходити в будинок до одинадцятої години вечора,  - сказала стривожена я.

- А раптом люди почнуть зникати все раніше і раніше? І ми не зможемо виходити з будинку?

- Не вигадуй, я думаю, що такого не буде.

Я задумалася про ці зникнення, потрібно з'ясувати, куди зникають люди і зупинити це. Тільки як?

Після сніданку, у своїй кімнаті, я розповіла Ніколь про те, що дізналася від Леоніда, про свій сон і показла залізне перо. 

- Панно, а покрутіть гостру частину пера, хай з'виться та Гафія, ми вступимо у спілку.

Я так і зробила і дійсно перед нами з'явилася матеріалізувалася голова спілки відьом і відьмаків.

- Доброго ранку, панно Ізольдо, і вас вітаю, Ніколь. Ви готові вступити у спілку?

- Готові, адже ми хочемо дізнатися більше про себе, - упевнено відповіла Ніколь.

- Добре, тоді я прийду до вас уночі, чекайте.

Гафія зникла.