Глава 3

Яків запропонував слугам поїхати з ним, пообіцяв, що вони працюватимуть у кращих місцях. Зі мною залишилися Ніколь, молода служниця Шарлотта, молодий слуга Роман і слуга середнього віку Леонід. Інші пішли разом із Яковом. Я їх розумію: вони весь час жили в страху і тепер хочуть спокою.

Ми ж продовжували працювати на полі. Шарлотта уміє смачно готувати, тож вона готувала для всіх, а ми займалися садом і городом.

Ззовні будинок уже був приведений до ладу, всередині теж виглядав пристойно. Поки що я не наймала більше слуг — це б ледь вкладалося в наші витрати.

Одного разу, о десятій вечора, я сиділа, підраховувала доходи та витрати (Ніколь і я почали шити на замовлення), слуги вже спали.

Раптом почула кроки. Я підняла лампу зі свічкою і побачила, що це не Ніколь і не Шарлотта.

– Добрий вечір. Хто ви? Як потрапили у будинок? – злякано запитала я. – Ми замкнули ворота й двері. Ви пробралися ще удень?

– Заспокойтеся, Ізольдо, – спокійно промовила незнайомка. – Мене не зупинять жодні замки, якщо я захочу кудись зайти. Мене звуть Гафія, я голова спілки відьом і відьмаків. Ви і ваша служниця Ніколь маєте увійти в нашу спілку — у вас є дар.

У її руках, наче нізвідки, з’явилося залізне, позолочене перо.

– Коли будете готові, тричі прокрутіть гостру частину пера, і я прийду, – сказала вона й поклала перо на стіл.

І тут Гафія наче розчинилася в повітрі. Я відскочила й подумала, що це був сон, але коли придивилася, перо лежало на столі. Я довго його розглядала, а потім пішла у свою кімнату спати, не наважуючись поки торкнутися.