Глава 1

Ми приїхали до будинку мого двоюрідного брата. Він велів кучеру чекати, ми зайшли у двір, і слуги підійшли до нас. Мій родич представив мене їм як свою гостю, яка житиме в цьому будинку.

– Ізольдо, Флора покаже тобі кімнату, а твоїй служниці теж. Я щомісяця надсилатиму тобі певну суму грошей через свою людину, – сказав він. – Це плата за те, що ти господарюватимеш у будинку.

– Дякую, Якове, ти такий добрий!

Мій двоюрідний брат лаконічно дав мені мішечок із грошима й пішов, навіть не попрощавшись. Можливо, він допомагає мені лише для виду, щоб люди не говорили, що залишив родичку напризволяще.

Я підійшла до будинку. Зовні він виглядав не дуже гарно — видно, що за ним мало доглядали. Складається враження, що Яків поселив мене у свій найгірший будинок, але так як у мене немає власного житла, доводиться погоджуватися.

Слуги були надто налякані й мовчазні. Флора провела мене до кімнати. Вона менша, ніж була в домі батьків, але виглядає пристойно. Поруч — невеличка кімнатка, з’єднана з моєю через внутрішній вхід, там житиме Ніколь. Я веліла принести нам поїсти, і Флора вийшла. (Скажу, що Флора — жінка середнього віку.)

Через кілька хвилин служниця принесла дві тарілки борщу з хлібом і дві ложки. Ми з Ніколь сіли за стіл і почали їсти.

Я, до речі, середнього зросту, струнка, з довгим шатеновим волоссям. Мої очі різного кольору: одне зелене, друге блакитне.

Ніколь трохи нижча за мене, теж струнка, з довгим рудим волоссям і блакитними очима.

Флора середнього зросту, повненька, брюнетка з синіми очима.

– Ти помітила, що слуги тут якісь налякані? – тихо запитала я. – Хоч вони не живуть разом із господарем під одним дахом.

– Значить, не тільки я це помітила, – тихо відповіла Ніколь.

Через хвилин двадцять Флора повернулася і прибрала зі столу. Потім служниця повідомила:

– Пані Ізольдо, не виходьте на вулицю після дванадцятої години ночі. 

– Але чому? – здивовано запитала я. – Хіба не ввечері починається бал?

– Не у нашому селищі і не в навколишніх. Хто виходить після дванадцятої, той зникає безвісти, – тихо відповіла Флора. – Ніхто не знає, куди вони діваються. Ми завжди закінчуємо справи у дворі до цього часу. Вас попереджено.

Вона вийшла з кімнати. Я погукала Ніколь і передала їй слова Флори.

– Не знаю, чи правда це, – сказала я, – але перевіряти не хочу. І тобі не раджу.