Розділ 5

Розділ 5

Рубі

Чоловік допоміг мені потрапити всередину дивного і незрозумілого мені транспортного засобу, який він назвав аерокаром. Але почну не з цього. Як тільки ми вийшли з храму, я миттєво повірила, що це не сон і не моя фантазія. Не настільки вона у мене бурхлива, що вже приховувати. Уявіть, що на Землі зникли всі яскраві фарби, і залишилися лише відтінки сріблястого, сірого та білого. Важко уявити, правда? Може, ви думаєте, що цей світ блідий, але це зовсім не так. Все сяє і пахне чистотою у всіх значеннях цього слова. Складається враження, що тут ніколи не буває війн, немає злості, ненависті.

Я була настільки поглинута тим, що постало переді мною, що я й забула про чоловіка, який стояв поруч, але я про все забула в цей момент. Від сходів храму тягнулась алея, яку наче вікові хранителі, оберігали дивовижної краси дерева. Їхнє листя нагадувало зірки. Але найбільш вражаючим було те, що кожні два близькі стовбури спліталися в один. Виникало враження, що вони танцюють лише їм відомий танець. І таких пар було безліч. Вийшовши з храму, ви ніби потрапляєте на найкрасивіший і найдивовижніший у світі бал. Від цього видовища завмирало дихання. Хіба буває у природі подібна краса?

            - Якщо ти це бачиш, значить, буває, - сказав, мовчазний увесь цей час Джейд. Здається, я сказала останню фразу вголос, - Ходімо до аерокару, у тебе ще буде час все роздивитись тут все. Можеш хоч щодня сюди прилітати.

- А як називаються ці дерева? - запитала я, слідуючи за ним.

- Їх називають йонгонами – душами. Кожна душа має пару, бачиш, вони сплетені один з одним. Це символ того, що дві душі з'єдналися. Коли ми пройдемо обряд, у саду душі виростає два нових дерева, вони символізуватимуть наші душі навіки сплетені разом, – розповідав він це з легкою мрійною усмішкою, яка потрапила прямо в серце.

Мені не хотілося говорити щось після цих слів. Запитання відійшли на інший план. Залишився тільки цей дивний, але прекрасний світ геть незрозумілий для мене поки. А ще, чоловік, що впевнено йшов поруч, ніжно тримаючи мою руку в своїй великій долоні.

Так, мовчки, ми і підійшли до дивної штуковини, в яку Джейд допоміг мені забратися. Вона нагадала мені фантастичні фільми зі своїми незвичними засобами переміщення. Я вирішила сильно вже не дивуватися, а приймати все як годиться. Звичайно, на цій планеті для мене буде абсолютно все новим, час звикати напевно.

І так, ми полетіли. Хто б сумнівався! Я дозволила собі легку усмішку, яку тут же помітив цей неземний, у прямому сенсі цього слова, чоловік.

- У тебе дуже гарна посмішка. Будь ласка, посміхайся частіше, – сказав він чаруючим тоном, і я не змогла на це не посміхнутися сильніше, ніж до того. Його голос утихомирив, і дивно, але я вже перестала хвилюватися про те, де жити, як жити. Може це магія? Якщо так, то не погана дія, дуже навіть дієво. Я вже в очікуванні зустрічі з рідними Джейда. Що вона мені принесе? Які вони взагалі? Навіть смішно, не встигла зустріти чоловіка, вже з батьками буду знайомитися. Ось це я розумію швидкість розвитку подій.

Джейд

Це правда, чи не сон? У мене є можливість стати щасливим? Дивно. Я чекав цього стільки років, що зараз навіть не віриться. Вона така гарна, незвичайна для нашого народу. Яскраве, немов первісне полум'я, волосся. Чисті, найпрекрасніші у світі блакитні очі. Моя дружина красуня! Ось брати здивуються, і я певен, заздритимуть. Але така краса дісталася мені. Виявляється, я щасливчик, а не невдаха.

Як важко тримати спокійне обличчя і не усміхатися, як дитина, при погляді на неї. Вона така смішна була, коли побачила алею з йонгонами. Заради таких емоцій я покажу їй кожний куточок планети.

На диво, її поведінка спокійна, як для перенесеної у чужий незнайомий світ. Її сила вражає, якщо це, звичайно, не шок. Я переживаю, щоб вона не перелякалась зараз зустрічі з сім'єю. Батьки, звичайно, будуть тільки раді для нас, але ось про жінок братів такого сказати не зможу, вони і мене не дуже люблять. Завжди було цікаво, як моїм братам дісталися такі дружини. Тільки жінка Ітана непогана, не надто розумна, але спокійна і не заздрісна. А ось Данакові і Кіртакові не пощастило, вони високомірні створіння, яким потрібні тільки влада і гроші. Потрібно буде мінімізувати спілкування… Стоп, ось я дурень, навіть ім'я не запитав у неї. Що вона подумала про мене?

Рубі

- Вибач, будь ласка, я тільки зараз зрозумів, що досі не знаю твого імені, - перервав він мої роздуми. Ой, правда, ніяково вийшло. Мені його представили, а я забула назвати своє ім'я, і ​​я ще себе вихованою вважала.

- Пробач, зовсім не подумала про це. Мене звуть Рубі, – і я зніяковіло посміхнулася йому.

- У тебе гарне ім'я, як і ти сама, - сказав він, дивлячись на дорогу, але я відчувала тепло і щирість у своїх словах, що не втрималася і сказала:

- Ти теж дуже гарний чоловік, - він різко повернув голову в мою сторону і уважно подивився в мої очі, ніби шукав там щось.

- Ти, правда, вважаєш мене гарним? – чому в його голосі раптом з’явилася невпевненість. Невже хтось міг вважати цього Аполлона негарним? У нас взагалі такі чоловіки тільки в кіно зустрічаються або на обкладинках глянцевих журналів про найкрасивіших та найуспішніших. Ці вбивчо-зелені мигдалеподібні очі зачаровують своїм світом. Красиво окреслені вилиці, прямий ніс. А при посмішці на щоці з'явилася невелика ямочка. Як на мене, то він був божественно гарний. Але чи можуть бути у них тут інші стандарти краси? Тоді я взагалі повинна вважатися страшненькою.