22

-Таке розкажу, не повіриш.- Астрід сиділа зі мною в залі, метушилася сидячи на стільці. Я вже налаштувалася вислуховувати нудний монолог про світське життя, чи не дай господи про Барта, але розмова виявилася цікавою.- Чула про рабів що тікають? Три випадки було. Уявляєш. В голові не вкладається. Кажуть, що їм хтось допомагає з знаті. Та я не вірю в таке, хоч убий. Хто в здоровому глузді піде на таке? 
Вона зробила театральну паузу, чекаючи на мою реакцію. Я похитала головою, на знак схвалення. 
-Я розмовляла з однією високопоставленою людиною. У нас був дуже тісний контакт.- вона пограла бровами, натякаючи на інтимність моменту.- Так от, вдалося зʼясувати шлях переправи. Підкупили деяких осіб і наступного разу їх зловлять. Не уявляю, що з ними зроблять. Це ж треба, такий злочин. Король особисто зацікавлений. Справу взято під контроль. Нарешті це свавілля закінчиться. 
В кімнату увійшов Адам, несучи нам прохолодні напої. Астрід приклала палець до рота, мовляв тишина, і швидко перекинулася на іншу тему.

-А що там з твоїм вибором чоловіка? Визначилася? Вже два місяці пройшло. Чула, такі шикарні кандидати. Щастить тобі. 
Місяць тому мені й справді було доставлено папку, в якій містилося досьє на 10 чоловіків. Я навіть не вивчала її , навіщо. Так, перегорнула, щоб зрозуміти з чим маю справу. Але зараз , у світлі нових подій, треба буде прочитати уважніше. Що до того, щоб знайти самостійно кандидатуру, тут взагалі зайшла в глухий кут. Не було жодних ідей.Та у мене така пліткарака під боком. Гріх не скористатися. 
-Люба, а чи не могла б ти мені допомогти?- почала я.- Ти ж так добре знаєшся на людях. Подивимося разом. Може щось порадиш.Думка такої подруги як ти , дуже важлива для мене. 

-Не хотіла напрошуватися, бо ти дуже дивна останнім часом, та мені й самій страх як цікаво. 
-Зараз, документи десь тут. - я обернулася спиною до неї, так щоб мене бачив лише Адам і почала мімікою доносити до нього, що все йде як треба. 
Ми переглядали сторінки. «Оцей багатий, оцей красивий, оцей у ліжку огого» та всі вони хочуть нащадків. Ні, це ніякий не вихід. 
Я чухала потилицю, гортаючи туди сюди листки. 

-Важкий вибір. Розумію. Кандидати достойні. Не поспішай, вже скоро осінній бал. Там матимеш нагоду познайомитись з кожним особисто. 
-Так, маєш рацію. 
Цей бал зовсім вийшов у мене з голови. Плани були геть інші. Та в світлі прийдешніх подій доведеться коригувати.
-Здається, ти все таки мене обманюєш.-продовжила Астрід.- приховуєш правду про свого раба. Не розумію навіщо.

-Ти про що?- невже ця інригантка щось підозрює.

-Ну, не знаю. Він став такий, ніби справжній чоловік. Гарний з біса, сексуальний. А ти, виглядаєш як жінка, яку добряче трахають щодня.

-Я тебе прошу, змушую час від часу, він не виправний.

 Я знаю, які рольові ігри чекають мене сьогодні. Від думок про це накрило таке недоречне збудження, а погляд Адама чітко говорив, що я догралася і це мені так не минеться.

-То заведи коханця. В чому справа.

-Кого я тобі тут знайду? Може  на прийомі хтось підвернеться. 

-На твоєму місті, я б не скидала Барта з рахунків.

-Я тебе прошу, це в минулому, він вже повністю охолов до мене.

-Не кажи. Тягає по борделям брюнеток, вимагає, щоб називалися Ксенією, про це вже все місто гуде. І про твою раптову байдужість до нього також. Тільки ти не бачиш, чи не хочеш бачити. Подумай над цим. Достатньо вже його помучила. І не скидай з рахунків як кандидата.

Астрід все сиділа і сиділа. Здається, в неї ніколи не закінчаться теми для обговорення. Та цим тортурам все таки суджено було скінчитися.

Ледь за нею зачинилися двері, як я почула:

-Як накажеш все це розуміти? Який бал? Які кандидати? Яке змушую?

-Не мішай все до купи. Астрід вибовкала таємницю, поки тебе не було. Розкрито маршрут, яким ти виводив людей, справою зайнялися серйозні люди. Вона на державному контролі. Доведеться зачаїтися на деякий час.Знов вдавати колишню Ксенію. Цей бал, - я простогнала від відчаю.- доведеться його відвідати. 
-Сподіваюся не маєш думок, що я залишуся вдома?

-Ти хоч розумієш на яке приниження там наштовхується? Що доведеться винести? Навіщо?

-Жінко, не зли мене. Я вже й так заведений. Ти сама нікуди не поїдеш!Була вже. 

-Адаме, як ми виплутаємось з цього всього?

-Дамо час всьому заспокоїтись. Маємо чотири місяці. Коли всім обридне ганятися за привидом, втечемо. Принаймі спробуємо. А зараз пішли, є ще одна невідкладна справа.

-Яка? 
-Як яка? Будеш мене змушувати, час від часу. Забула, чи що?

-Ну, Адаме, я ж мусіла так сказати.

-Угу.- взяв мене за руку і потяг у спальню.