Адам

Я стояв на сцені рабського ринку, оголений до пояса, підпираючи колону і мені було байдуже . До всього. Це кінець. Я відчував це. Але і до цього було байдуже теж. 
З ранку, перед виїздом, мене добряче потовкли. Не вперше. У спробі зламати. Та це дало мені лише надію, що врешті решт все скінчиться. 
Як я опинився тут? Чи була моя вина в цьому? Чи був у мене вибір? Не знаю…. 
Я народився і ріс в родині заможного купця. З часом почав допомагати батькові у справах. Уявив себе великим бізнесменом, хотів скочити через голову. Вліз у ризиковану справу. В результаті банкрутство, батькова хвороба. Довелося брати кредит під заставу своєї душі. Чи розумів я що кою ? Певно, що ні. Я очікував, що в найгіршому випадку потраплю на роботу десь в поля, чи на шахту. Зрештою, саме я був винуватий у всьому, мені й треба було відповідати за все. Ображатися не було на кого. Та те, що очікувало на мене, вибило ґрунт з під моїх ніг. 
Мене викупила якась божевільна. Виявляється, вона раніше десь мене бачила, навіть робила спроби познайомитися ближче. Та я не памʼятав її. Хіба й згадаєш всіх тих жінок, що пройшли через моє життя за тридцять років? На їхню увагу я ніколи не скаржився. Та зараз жодна не подивиться на мене без огиди. Худий, виснажений. Та й до цього було байдуже також. 
Ставати секс іграшкою я не збирався. Може й по дурному. Багато хто навіть мріяв про таке, йшов цілком добровільно, але я не міг переступити через себе. Чим сильніше мене ламали, тим невідворотнішим було моє рішення. І от зараз, відчуваючи, що межа вже близько я був спокійний. 
Краєм вуха вловив захмарні ставки які почалися біля сцени. Торгуються за мене. Чудово, ще одна ненормальна. Пересичена враженнями леді, що шукає собі забаву. Багата леді. Бо на кону були чималі гроші. 
Ось мене ведуть в карету. Неочікувано. Не запхали в який віз, могли навіть пішки погнати. Що за гру вона затіяла? Біль що розтікається всім моїм тілом дає надію, що кінець цьому безглуздю вже близько. 
Сів у карету і впявся в неї поглядом. Дивна. Ніякої погорди чи зверхності, зневаги у її погляді не було. Радше вона вивчала мене. Простягла воду , потім їжу. Все зрозуміло, грається в хорошеньку. Примітивна тактика. Імʼя моє її цікавить. Справжнє. Чи не все рівно як хазяїн кликатиме пса? Моє ти не дізнаєшся ніколи. 
О, а от і сюрприз. Вона - Ксенія Равіндер. Легенди про неї я чув, ще будучи на волі. В рабському світі їх було ще більше. Дочка збіднілих дворян, в якій прокинувся сильний дар зцілення і омолодження. Його величність особисто розпорядився забрати її в палац у віці десяти років, де її навчали й вдосконалювали. В пʼятнадцять вона перевершила всіх вчителів. Та за ці всі чуда була й плата - щоб позбавити себе від болю вона випивала силу з інших. Звісно, з рабів. Кажуть, більше трьох місяців не протримався жоден. 
Чую, що вона щось говорить до мене, навіть відповідаю, але через біль не дуже й усвідомлюю що відбувається. Зупиняє карету, командує щоб йшов з нею , потім лягав. Починає роздягати. Чокнута якась. Це ж треба, щоб так не пощастило на останок.

-Я не спатиму з тобою.- доречі, коли я перейшов з нею на ти. А вона навіть словом не заперечила, не вказала на моє місце. 
​​​​​​-Хіба ти здатен зараз на це?-відповідає. 
Ні. Але думка не здається мені вже такою огидною. Радше стерпною. Слабак. Крихта турботи з її боку і я вже здаюся. 
Те, що відбувається далі остаточно вибиває мене з колії . Вона лікує мене. Мене!!! Раба! Річ! Кожен вдих приносить полегшення. Біль відступає. Але я відчуваю як сили покидають її . Вона на межі. Коли падає знесилена біля мене не йому віри тому що коїться. 
Відмовляється підживитися від мене, бо це може зашкодити мені. Це за гранню. Що за гру вона веде? 

Обережно роздягаю, заношу в річку. Це повинно їй якось допомогти . Стою з нею, зануреною в воду. Мокра сорочка стала прозорою і нічого не приховує. Ні ідеальних грудей, з затвердлими сосками від холоду, ні чорного трикутника між ніг. Вона легка і невагома. Така тендітна. Я міг би з легкістю втопити її зараз. Про що й кажу. Але вона не боїться. Звідки знає , що їй нічого не загрожує? Що її запах, що вривається в мої легені, спонукає мене захисти а не зашкодити? Вона пахне лавандою. Виявляється, мій улюблений запах - лаванда. 
Дочекавшись поки вона засне, виношу її й несу до карети. Попередньо прикривши. Не хочу, щоб хтось дивився на неї майже оголену. Вона дала інструкції як діяти далі. Їх ціль було приховати те, що вона врятувала мене. Все це дуже дивно, це ще мягко кажучи. 
На підході до карети мене зустрів зацікавлений погляд  кучера. 
-Що з нею?

-Та, от , захотіла випробувати, чи не даремно витратила кошти. Довелося попрацювати.

-Бачу, добряче ти її . Хоча з такою красунею я б теж не відмовився.

Далі продовжувати тему я не став. Це, чомусь, злило мене. Заніс її в екіпаж і замість того, щоб поставити на сусідню лавку, так і тримав на руках до самого маєтку. 
Так їй буде зручніше. Але чому це обходить мене? 
Будинок до якого ми підʼїхали був на відшибі міста. В глушині . Оточений лісом. Не надто вичурний і величезний . Звичайний двоповерховий дім за високим парканом. Багатьом клієнтам потрібна була конфіденційність і це місце відповідало потребам. 
У дверях нас зустріла жінка , вбрана в уніформу, служниця.

-Пані наказала віднести її у покої і бути біля неї, поки не звелить інакше.- звернувся я до неї. 

 прислуга була добре навчена, тому що жодної реакції не прослідувало. Вона мовчки кивнула і повела мене за собою. 
Кімната у яку ми увійшли, була світла і простора. Велике деревʼяне ліжко, важкі штори на вікнах, дорогі меблі. Одразу можна було зрозуміти, власник проблем з грошима не має. 
Коли ми залишилися самі , поклав її на ліжко. Дивився і не вірив очам. Хіба може ось так виглядати монстр? Бути таким гарним і тендітним? 
Вечерю нам принесли у кімнату. Я забрав її сам, сказав що господиня у ванній кімнаті, допомоги не потребую, нею займуся я. Недвозначно натякнувши, яка саме допомога поступить від мене. Для чого ця гра, поки що я не розумію, але очікую на відповідь.