XI

Яна чекали у кафе біля катку в торговельному центрі. Єва з містером Френчем милувалася кольоровим фонтаном.

- Гляньте-но! Хто до нас завітав. Столичний маестро! – здалеку скрикнула висока блондинка і її знудьговане обличчя враз ожило. Наблизившись, вона кинулася обіймати злегка зніяковілого Юліана. Однак він чемно та холодно відсторонився, а коли упізнав у привітній дівчині свою однокурсницю Камілу – просто потиснув їй руку. І її супутниці, котра пожирала його очима, – Чула про твої успіхи. Рада за тебе, - не вгавала вона, кокетливо посміхаючись.

- Нічого особливого. Просто робота.

- Лишень уяви, а він ще й скромний!

Юліан відзвичаївся від жіночого кокетства, тому почувався трохи незручно. Нехтуючи напруженням, все ж змусив себе посміхнутися.

- Ти сама як?

- Татусь дав мені трохи грошей і я відкрила салон краси, - солодко цвіркотіла дівчина та манірно додала: - Було б дивно, якби з мене вийшов путній музикант. Може, вип’ємо якось кави? Згадаємо старі добрі часи?

- Я б з радістю, та після Різдва ми з Євою повертаємося до столиці.

- Шкода, - з сумом відповіла Мілана, зрозумівши, що її ґречно динамлять, та зупинила погляд на Тіні, котра посмішкою намагалася згладити ситуацію. – Дуже шкода. Ну… Будемо прощатися?

- До побачення, - офіційно мовив Юліан та потиснув розчарованим дівчатам руки. Коли їх кроки та голоси стихли, Тіна тихенько буркнула собі під ніс:

- Які жахливі парфуми! – вона зробила гримасу, ніби її знудило, а тоді завелася.

- Поділишся досвідом, як включати такого неприступного? Ти не дуже привітний, як на того, хто шукає собі пару. І сміявся зовсім непереконливо.

Юліан галантно відсунув сестрі крісло та запропонував вогню до цигарки. Його обличчя залишилося незворушним, а очі округлилися:

- З чого ти це взяла, що я когось шукаю?

- Хочеш бути самотнім до кінця життя?

- Нічого не вдієш. До того ж … у мене є Єва… Будеш десерт?

Він спробував переключитися, втім їжа Тіну не цікавила. Її збуджувала розмова та вино, котре приніс офіціант.

- Ох, а можна без епатажу? Ти знаєш про що я… Не гоже порівнювати гірке з кольоровим. Єва – це добре, та крім маленьких дівчаток, на світі існують дорослі жінки, з котрими чоловіки можуть дозволити собі щось більше, аніж невинний поцілунок в маківку на добраніч. Самотність – це якийсь новий спосіб реалізовувати свою полігамність?

- На Бога, Тіно! Послухай себе збоку.

Юліан зітхнув та очима знайшов у натовпі Єву.

- До речі, про Бога. Ось, дивлюсь на тебе і думаю, що він надто вимогливий.

- Чому ж? Він завжди мене слухає.

- Завжди?

- Завжди, коли вважає за потрібне.

- І що це значить?

- Іноді, замість мене, він слухає інших…

- Наприклад?

- Ось тобі колись пощастить.

- Мені?

- Так, тобі, бо ти вештаєшся зі мною.

Сестра підозріло глянула на його, як на божевільного, а тоді, зовсім не поділяючи оптимізму, з іронією в голосі спитала:

- То усе зрілість чи ти дотримуєшся якоїсь херувимської інструкції?

- З чого ти взяла?

- Про мене Бог забув, хоча я шукала його усюди, готова була в друзки розлетітися і – нічого.

Юліан раптом усміхнувся, схрестив руки на грудях і глянув сестрі прямо в очі. Йому не вдалося зрозуміти її до кінця, бо свої глибокі емоції Тіна втиснула в скупе вираження прогнозованого глузування на обличчі, і в чому була більш, ніж успішною. Одначе, вона чекала на відповідь.

- Знаєш, іноді варто просто зупинитися і він сам тебе знайде.

- Краще й не скажеш, еге ж? Та знаєш - я не готова до цієї розмови.

- Мабуть, ще ні.

- До того ж, ми відійшли від головної теми…

Юліан глибоко вдихнув і спробував її зупинити:

- Тіно, повір, мені не потрібне співчуття. Я щасливий. Давай врешті закінчимо цю тему, бо ти змушуєш почуватися експонатом твоєї одержимості мене змінити, а від мене мало що залежить.

- Нічого б з тобою не сталося, якби ти трохи потішив самолюбство тієї кралі. Чому ти відштовхуєш від себе людей? Вона була приятелькою Вікторії? Ти досі ненавидиш її?

- Вона для мене – ніхто, щоб я ненавидів її. Просто одного разу я потрапив у пастку і запам’ятав це на все життя.

Юліан голосно зітхнув та згадав, що за усі ці чотири роки, приборкавши власне тіло, ніколи не ходив на побачення і не мав жодних стосунків з жінками, бо кожного разу мимоволі зіставляв їх з Лі… Або з Вікторією, у венах якої замість крові нуртувала отрута, і при згадці про яку, йому дуже хотілося перевірити, що трапиться, якщо схопити когось за шию і потиснути сильніше.

- Знаєш, я вже виріс з того віку, щоб гратися в ігри… і засмічувати серце підробними почуттями…