IX

- Привіт, amigo! Не бачилися цілу вічність.

- Так, але це ж не я став столичним резидентом.

Юліан простягнув Емілю руку, а потім по-дружньому обійняв. Вечір зустрів їх холодним вітром та легким снігопадом.

- Коли трави буяли і сонце не шкодувало тепла. Радий тебе бачити. Справді, запрацювалися до чортів! - Еміль аж світився від щастя і Юліан його добре розумів. Навіть трохи заздрив, як завжди.

- Допоможеш з подарунками? – він передав другові пакети і вони, обмінюючись дотепами, поспішили в дім.

- Пробачте, що спізнився… - мовив Юліан, роздягаючись. Привітався з батьком Еміля, Дарині Олександрівні простягнув подарунок: - З Різдвом…

А потім побачив Аліну, у чорних вузьких шкіряних легінсах. Неймовірно струнка, в неймовірно звабливій кофті, що додавала їй претензійного вигляду. У теплих в’язаних шкарпетках вона почувалася тут як вдома. Боже, як же йому це ігнорувати?! Дівчина хитро посміхнулася і, передавши Вероніку Емілю, міцно обійняла його за шию.

- Не вірю, що кажу це – та я скучила. Безмежно.

Юліан розгублено посміхнувся, безсоромно вдихаючи її запах і з пересторогою глянув на Еміля. Ще чого доброго приревнує.

- Тобі дуже пощастило, що ти мій друг…

Еміль відірвав очі від їх обіймів, підкинув Ніку вгору і під запрошення мами на вечерю попрямував до вітальні. Аліна рушила за ним, втім Юліан, дочекавшись, поки усі зайдуть за двері, схопив її за зап'ясток, в якому пришвидшено тьохкав пульс, і зупинив, заглядаючи в очі. Потім віддав маленьку коробочку.

- Обіцяний подарунок. Відкриєш потім. Нам би поговорити, - з надією в голосі мовив він, згадуючи їх недавній поцілунок у столиці, який залишився не поясненим. Вони прощалися, коли раптом Аліна поцілувала його в губи. Це було так несподівано, що він схопив її і поцілував по-справжньому. Тоді не задумувався, що робить, та мусив визнати, що йому сподобалося.

- Пізніше.

- Ти красуня, - прошепотів він і зверху вниз оглянув жадним чоловічим поглядом. - Щастя тобі пасує. Усе завдяки йому?

- Так, він справляється. Ревнуєш? – вона визволилася, вистрілюючи з-під зіщулених очей нестримні веселощі та задкуючи, грайливо поманила за своєю відвертою ходою.

- Трохи… - збитим диханням відповів Юліан, не знаючи, що потім робитиме зі своїм тестостероном…

- Як несправедливо! Я зі шкіри пнуся, а ти всього лише трохи…

Після вечері Юліан з Емілем влаштували собі музичний батл на фортепіано та віолончелі. Грали колядки та класику, сміялися, згадуючи студентське життя, ділилися враженнями від роботи. Мимоволі Юліан згадав, як і з ким провів минуле Різдво. І стало так неймовірно боляче… Еміль усе зрозумів. Інакше, він не був би його другом.

- Пропоную поїхати в клуб. Ти як? Не втомилася?

Під прискіпливий погляд Юліана, він пустотливо поцілував Аліну в шию.

- А Вероніку знову залишимо на твою маму? – з докором спитала дівчина, хоча Юліан помітив, як загорілися її очі.

- Їй тільки в радість… Іди до мене…

Він взяв дівчинку на руки і зник за дверима. Аліна вперлася до фортепіано і з викликом глянула на Юліана.

- Ну годі, припиняй цю гру в переглядалки…

- Нічого, йому корисно позмагатися…

- Ти ж не серйозно, правда?

Юліан сховав руки в кишені та став поруч.

- Хто зна!

Аліна враз посерйознішала.

- Я не збираюся нікому лоскотати нерви. І щойно відчую, що ви граєте м’язами один перед одним, жоден з вас мене більше не побачить… Ти знаєш, що я не кидаю слів на вітер…

- Алі, припини, - він силоміць взяв її за руку і став розглядати перстень, котрий помітив за вечерею. – Для нього це дуже серйозно, навіть якщо він про це поки не здогадується, і я не збираюся розваги заради нічого руйнувати. Ви обоє, як ніхто інший, заслужили на щастя…

Він ще тримав її за руку, коли до вітальні повернувся Еміль, котрий, звісно, побачив їх з’єднані руки, втім навіть бровою не повів.

- Мама вкладе Ніку спати… Готові?

- Мені одягнути підбори?

- Звісно, ти ж з двома красенями. Можемо вирушати…

Еміль підійшов ще ближче, притягнув Аліну до себе і не зміг втриматися від дружнього докору:

- Будь стриманішим, бо я стежу за тобою.

До клубу поїхали на таксі. У напівтемному приміщенні, де гучно гриміла музика, Еміль зустрів кількох знайомих з роботи й одразу ж всіх представив один одному. Потім приніс для них бренді, а для Аліни – мартіні. Сам на кілька хвилин відлучився.

Юліан підсунув для дівчини крісло та, сівши поруч, відсторонено оглянув прикрашений святковою мішурою зал, де розважалося багато знайомих людей з минулого життя. Одні махали йому, інші коротко віталися, посилаючи грайливі поклони. Хтось кидав в його сторону зацікавлено-співчутливі погляди, а дехто підходив та запрошував випити. Утім, сьогодні нікому не пощастило. Усі пропозиції Юліан люб’язно відхиляв.