XII

Вони мовчки йшли міським зимовим парком, міцно тримаючись за руки. Січень закінчувався, але в повітрі ще відчувався дух Різдва – будівлі та вітрини магазинів прикрашені світлом та стрічками, запах висушеного сіна в театральній стаєнці біля драмтеатру і юрба випадкових перехожих, що із захопленням слухали вуличного артиста, котрий незважаючи на мороз віртуозно жонглював цимбальними паличками. Юліан вважав цимбали скоріше якимось ритуальним інструментом, котрий бренькає і не має майбутнього, але ця манера виконання так зачаровувала, що він раптом проштовхнувся крізь натовп і, ставши просто перед юнаком у шапці-вушанці, котрому недешевий концертний інструмент і заплющені очі додавали шарму, вкинув у паперову скриньку свою візитку, завернуту в гроші. Коли музика стихла і в повітрі розірвалися оплески і схвальний свист, Юліан був уже далеко.

Ліана чекала його трохи далі від юрби. Від фарб у неї світилося обличчя, але це більше забавляло, аніж бентежило. Вона підставляла його до лапатого снігу і час від часу зривалася на біг, заглушуючи сміхом скрипіння чоботів на снігу. Потім знову зупинялася і ділилася враженнями від концерту. Юліан намагався заспокоїти збуджену шампанським дівчину, бо йому здавалося, що від такої емоційної розповіді у неї замерзнуть легені.

- Ти дозволиш мені сьогодні залишитися в твоїй квартирі? – обнадійливо спитала Ліана, сідаючи в автомобіль. Юліан закрив дверцята і обійшов машину по довшому маршруту. Звісно, він хотів, аби вона залишилась. Аби залишалася там кожного дня, але для нього самого ця практика була пекельним випробуванням. Він налаштувався відвезти її в гуртожиток, та варто йому було глянути на неї, як згода сама злетіла з його уст. Він ненавидів себе за цю слабкість.

У своїй квартирі Юліан трохи заспокоївся. Допоміг Ліані зняти пальто і чоботи. Вона видалася йому підозріло мовчазною та надмірно блідою.

- Лі?

- Мене трохи нудить, - відмахнулася дівчина і повернулася спиною, аби він розсунув блискавку на концертній сукні.

- Мабуть, перенервувала. Дякую, - мило посміхнулася вона і зникла за дверима. Втративши її з поля зору Юліан глибоко вдихнув і видихнув, бо дівчина у його спальні зле впливала на його нерви… З кожним днем він все більше заводився і знав, що мусить прийняти якесь рішення. Або заборонити їй приходити сюди, або врешті зробити це… Інакше, він просто збожеволіє…

Цієї ж миті переодягнена Ліана поспіхом вибігла зі спальні і зникла в туалеті. Спантеличений хлопець нічого не зрозумів, зняв врешті верхній одяг і постукав у двері, за якими голосно шуміла вода.

- Лі?

- Все гаразд, - зміненим голосом відповіла дівчина, а через дві хвилини вийшла й налякала його страшенно блідим обличчя.

- Я, мабуть, отруїлася, - додала вона і зачинилася тепер вже у ванній.

Коли вона вийшла, у неї блистіли очі й вона трохи тремтіла. Юліан торкнувся її чола і не на жарт перелякався.

- Боже, Лі! Ти вся гориш!

Він підхопив її на руки і поніс у ліжко. Позбиравши усі можливі ковдри, вкутав нею дівчину та поспіхом знайшов в аптечці парацетамол і змусив Ліану його випити. Втім, це не допомогло. Поки він заварював чай, вона знову відвідала туалет.

Наступних півгодини кожна його спроба допомогти їй зазнавала невдачі. Вона боролася з нудотою, але випитий чай і вода все одно опинялися в раковині. Він хотів викликати швидку допомогу, та Ліана не дозволяла. Зрештою, коли її обличчя набуло зеленуватого відтінку, а волосся від поту прилипло до голови, він залишив її на хвильку і зателефонував Гаю.

- У неї жар і вона втратила багато рідини. Я спробував напоїти її, але все марно. Я не знаю, як ще їй допомогти…

- Просто виклич швидку…

- Вона не хоче!

- Господи, ви як маленькі! – гримнув Гай. І був цілком правий.

- Ти можеш приїхати?

- Юліане, я на роботі.

- Чудово. Ти ж працюєш на мою маму? Я зараз все владнаю. Візьми її машину. Ми у мене вдома…

Юліан збив розмову, аби у Гая не з’явилося жодної можливості для заперечення, і набрав номер мачухи.

Ціле щастя, що була майже північ. Гай примчав за 10 хвилин. З цілим пакетом медикаментів і невеликим коричневим чемоданчиком.

- Скільки часу це триває? – з порога спитав він, роздягаючись.

- Біля двох годин…

- Як часто вона блює?

- Напади нудоти зменшилися, але вона дуже бліда.

Ліана зовсім не зраділа, побачивши брата.

- Мені вже краще, - простогнала вона і зміряла Юліана невдоволеним поглядом. Гай сів на краєчок ліжка і зловив її за зап’ясток, нащупуючи пульс. Потім маленьким ліхтариком посвітив в очі і торкнувся чола.

- Жару нема…

Юліан зрадів, подумавши, що це гарна новина, та Гай з підозрою глянув спершу на нього, потім на Ліану. Потім знову на нього…

- Скажіть мені, ви двоє… - почав він грізно і не зовсім люб’язно, - ти не вагітна?