У п’ятницю по обіді Ліана взялася за наведення ладу в помешканні, вирядивши його в супермаркет зі списком Гая. Юліан ніколи не влаштовував святкувань у себе на квартирі, тому, малюючи галочки навпроти кожного пункту, почувався одруженим чоловіком. Заклопотаний, вже перед касою раптом наштовхнувся на Еміля.
- Ну, привіт, - першим привітався він, відчувши як нутрощі зводить в тугий вузлик, бо вони стояли на відстані витягнутої руки, а йому здавалося, що їх розділяють кілометри… Навіть світлові роки…
- Давно не бачились… - невпевнено почав друг й мимоволі оглянув вміст його візочка. – Змагаєшся з прилавками?
- Якось так, - сухо відповів Юліан.
- То… все серйозно?
- Розумій, як хочеш.
- Послухай, я хочу вибачитись. Я був не правий…
- І що ж тебе так напоумило?
- Зрозумів, що кожен чоловік у своєму житті одного разу зустрічає жінку, заради якої готовий пожертвувати всім. Мене така не перестріла, тому вечорами я змушений грати в бридж із занудними саксофоністами…
Юліан дружелюбно засміявся, бо через відсутність саме такої дівчини Еміль досі не позбувся усіх тих якостей, котрі Юліан у собі віднедавна ненавидів.
- То що? Будемо дружити?
- А ти вмієш так?
- Навчуся, - впевнено задерши підборіддя, друг простягнув йому руку. Юліан, не вагаючись подав йому свою.
Коли він, підбадьорений несподіваною зустріччю, повернувся додому, в кухні вже смачно пахло грибами і, вдягнений у білий фартух Гай, вправними рухами нарізав цибулю. Вони чемно привіталися і поки Юліан роздягався, Ліана завела мову про сестру.
- То що у вас з Тіною?
- А що у мене може бути з цією навіженою, котра вважає, що невдала зачіска може зіпсувати ціле життя?
- Гай! – обурилась Ліана, зовсім не очікуючи такої відповіді. - Тебе послухати, так ти якийсь класовий расист. То що у вас?
- Нічого!
- Якщо ти нічого не робиш, то ризикуєш її втратити.
- Я чекаю, а для такої як Тіна – це вже забагато. До того ж, ризик - це елемент усіх стосунків, у яких порушений логічний порядок подій…
- Ти вдарився головою? Про що ти говориш?
- Спершу ліжко, потім шлюб. Чи може у вас навпаки?
- Жінці не досить чоловіка й ліжка, аби зважитись на щось…
- І що ж їй потрібно?
- Щось міцніше за пристрасть, - серйозно відповіла Ліана, глянувши на Юліана, котрий саме увійшов на кухню. – Гай, я відмовляюся вірити, що ти мій брат – люблячий і розуміючий. Що з тобою сталося?
- Тіна зі мною сталася і то у найжахливіший зі всіх можливих способів.
Гай раптом замовк, побачивши його у дверях. Юліан одразу ж поспішив пояснити:
- Продовжуй, не соромся, бо у всьому, що стосується Тіни, я завжди буду на твоєму боці.
- Рішуче з вами не згодна, бо ви навіть не даєте їй шансу…
- Чому цей лід прозорий? – перебивши Ліану, Юліан підняв вгору келих мартіні з кількома кубиками світлого льоду. І збовтав рідину.
- Він з кип’яченої води, - засміявся Гай. Цибуля на сковорідці зашуміла і тема про Тіну була забута.
Суботній ранок настав дуже швидко. Коли приготування закінчилися, вони з Гаєм ще довго сиділи за бесідою з сигаретами і бренді. Назвати їх друзями було б неправильно, але вони рівнялися один на одного. Як не дивно, цей парубок був його дзеркальним відображенням по духу, з єдиною поправкою – для Юліана він був прикладом, бо назвавши його іменем одного з найбільших римських полководців, батьки зовсім не помилилися.
- Інтригуюче видовище! Зручно? – почув він крізь сон голос сестри й одразу розплющив очі, бо, певна річ, зранку, почувався так, наче попав в інший вимір. У нього затекла шия, боліла голова і Тіна посеред його вітальні була найгіршим варіантом того, що могло піти не так.
- Серйозно? Ти спиш на дивані? – з церемонною ввічливістю продовжила дівчина, брякнувши ключами. Канделябр, що розмовляє, певне, здивував би її менше. – А де Ліана? В суміжній кімнаті? А я то думала, що справжні чоловіки перевелися як вид!
Стривожений Юліан поволі підвівся, підійшов до сестри та, схопивши за підборіддя, міцно стиснув його:
- Шпигуєш?
- Спитала з цікавості, бо це якось по-старосвітському.
- Помиляєшся, - він відпустив її, скривившись з огиди. - По- старосвітському, як ти кажеш, це перескакувати з ліжка в ліжко… Крім того, я ж не прагну тобі сподобатися.
- Це смішно.
- Хочеш чесну відповідь?
- І…
- Існує незліченна кількість речей, що двоє можуть робити разом. – Юліан хвильку помовчав, від чого аж у вухах задзвеніло. Він хотів ще щось додати, коли двері зі спальні відкрилися й на порозі показалася тендітна фігурка Ліани. У голубому хітоні вона була схожа на Артеміду.
- Ти у мене вдома, раджу про це пам’ятати. Той, хто сюди заходить, або поважає мене, або ж йде і ніколи не повертається, - кинув він сестрі через плече і міцно обійняв Ліану.