X

- Хочеш втекти? – набрав Юліан в повідомленні та в очікуванні відповіді, дивився на мигаючий курсор.

Ось уже два тижні вони з Ліаною були парою і перший їх сніданок в цьому статусі, що складався з яєчні та кави, відбувся у стінах його помешкання. Спати на дивані було геть незручно, втім, заради неї він готовий був терпіти будь-які негаразди, бо щось – те, що в його розумінні не мало сенсу – манило до неї силою, тою самою, що змушує стрілку у компасі повертати на схід. Ніхто ніколи не дивився на нього так, як вона, не говорив і не торкався так… У ній він черпав своє натхнення й за ці два місяці вона стала просто необхідністю, бо додавала сутності, котра перетворювала його з гігантського двостулкового молюска на відповідального чоловіка, який спершу його здивував, а потім він так звикся, що, здавалося, інакшим не був ніколи.

- Я чекаю, - знову наклацав він і посміхнувся.

- І хто ж відмовить тобі після такої мотивації?

Юліан засміявся і вже увімкнув габарити, як раптом, з парадних дверей консерваторії, озираючись, почали виходити люди. Він стривожився, а ще за якусь мить у натовпі побачив Ліану.

- Що там сталося?

- Хтось повідомив про вибухівку. Певна річ, то всього лише жарт, втім навчання сьогодні відміняється. Отож, твоя пропозиція ще актуальна? – Ліана посміхнулася та чмокнула його в щоку, а в машині, щойно вони рушили, продовжила:

- Це ти здав за мене залік з гармонії та історії музики?

- Я і готовий нести за це покарання.

- Так от. Я не влаштовуватиму сцен, якщо пообіцяєш, що таке більше не повториться.

- Гаразд, - засміявся Юліан, бо це звучало, як «дякую, дякую, дякую…»

В ресторані, розглядаючи меню, Ліана мимоволі сказала:

- Сьогодні я зустріла Еміля…

Він насторожився, адже від того випадку новорічної ночі, вони більше не спілкувалися.

- І чого він хотів?

- Позайматися математикою, - цілком серйозно відповіла Ліана.

- Математикою? Еміль? – Юліан хмикнув й одразу додав: - Той, що в голові ділить трьохцифрове число на двоцифрове, а корінь квадратний добуває з остачею в періоді?

Здивована такими поясненнями, Ліана врешті відірвала голову від меню.

- Це був жарт.

- Певна річ. Еміль у нас ще той жартівник!

- Він виглядав, як спалений сірник. Може ти зателефонуєш йому? Або… ви якось зустрінетесь? Поговорите. Чи ти хочеш через мене втратити усіх своїх друзів?

- Ні. І це відповідь на усі твої питання. Завдяки тобі я зрозумів, чи є вони у мене взагалі. За увесь цей час Еміль, знай, так і старався порозумітися. Цю пропасть між нами навряд чи назвеш дружбою.

- Юліане, - м’яко сказала Ліана, взявши його за руку. – Є чимало ознак того, що ти став дорослим і…

- і… Еміль досі гадає, що щетина на бороді – головна з них. Я не готовий знову впустити його у своє життя, бо у стосунках, де принципи означають все, нема місця для заборонених калібрів. Своїм вчинком він перекреслив усе, що робило нас друзями. Мені не потрібен приятель, котрий поводиться, як хтось, хто мешкає десь в Агадезі. Одна черепаха у мене вже є… - він кивнув в сторону акваріуму, в якому разом зі скаляріями плавала червоновуха черепаха. - І я більше не хочу про це говорити. То що замовимо?

Ліана примирливо змахнула руками і кивнула. Змовчавши, вона сказала багато.

- Пробач, - Юліан сам не розумів, чого так завівся. Його реакція на Еміля була приблизно такою самою, коли йому сповістили, що лисеня, через котре він змушений був приймати болючі уколи в живіт, попалося в капкан. «Так йому і треба», - подумав він тоді. І зараз навіть бровою не повів. Та чи заледве це було так, адже, ще два місяці тому, хоча б раз в тиждень, у них відбувалися суто чоловічі посиденьки. Еміль, незважаючи на свій статус патентованого розумника, котрому ще в школі пророчили велике майбутнє, на кшталт когось, хто зможе згенерувати у пробірці людські клітини чи змусить «водень говорити», вирішив не марнувати життя на науку, бо вмів створити шедевр лише з чотирьох нот. Він усіх мотивував, на-гора видаючи ідеї божевільних авантюр. Юліан не знав більше нікого з репрезентативної вибірки хуліганів, хто міг носити вогонь у жмені й не попектися. Автоперегони, бренді, страйкбол, боулінг, теніс, ще раз бренді… Якщо не лукавити, йому теж бракувало цього адреналіну, бо жоден поцілунок з дівчиною не міг забезпечити такого викиду гормонів у кров, як товариство когось іншого чоловічої статі.

На якусь мить він задумався. То це що, таки з розпачу?

- До речі, - Юліан вирішив змінити тему, - я знайшов для тебе просто неперевершений твір французького маестро.

Увімкнувши музику на телефоні, він додав:

- Равель – „Нічний гаспар”.

Ліана зацікавлено прослухала невеликий фрагмент й спитала:

- А чогось простішого тобі не трапилося?

- З такими здібностями тобі просто не личить скаржитись. До того ж, у тебе є я…