Спитай у серця

* * *

Коли за Яном беззвучно зачинилися двері, Русанку переповнювали думки химерного змісту. А ще тремтіли коліна, губи і навіть волосся.

- Господи, ти втратила рештки розуму? – гнівно проказала Каріне і від гучності її голосу тембром дбайливої матусі по тілу пробіглися мурашки. Темношкіра дівчина неквапливо оглянула інтер’єр кімнати, трохи довше зупинившись на зім’ятому ліжку, а тоді продовжила: - Так, це точно був не вечір поезії. І скажи, що я не попереджала тебе…

Нахабна поведінка непроханої гості спершу обурила Русанку, втім, саме її звинувачувальний тон десь на рівні інстинкту посилив ще не зовсім усвідомлені підозри й повернув здатність рухатись. Відірвавши очі від дверей, вона вирішила не зволікати, а одразу кинулася навздогін двом гарячим головам.

- Гадаю, це зайве, - лагідно зупинив її Мігель, перегородивши дорогу. Вона з тривогою заглянула йому в очі, бо знала, що чоловіки, особливо в непорозуміннях, бесідують інакше і часто такий спосіб переговорів шкодить здоров’ю. – Так, вони юні та начублені, але, не хвилюйся, запевняю, вони не стануть калічити один одного.

- Яке розчарування! – роздратовано буркнула Каріне, аби тільки не мовчати, а Русанка з недовірою глянула на юнака, хоча й щиро сподівалася, що так воно й буде. – Он як буває, коли поводишся так легковажно.

- Ти трохи перегинаєш палку, - заперечив Мігель й, широким кроком перетнувши простір кімнати, став поруч заведеної дівчини, котра лиш відмахнулася:

- У моїй злості честі більше, аніж у їх вчинках…

- Але я не розумію…

Русанка спробувала захистити себе, втім, внутрішній дискомфорт від тієї нез’ясованої ситуації ще більше наповнював серце страхом і посилював почуття провини. Вона раптом згадала, скільки разів Каріне повторювала їй, що жінка поміж двох чоловіків – це ув’язнення…

- Твоє „але” страшенно наївне. Може, ти врешті виростеш?

- А може ти поясниш мені, в чому справа? – і собі не втрималась Русанка, сміливо й болісно вп’явши погляд у найкращу подругу, а що та підступно мовчала, перевела його на Мігеля, котрий, очевидно, вирішив, що буде краще послухати їх бесіду, сидячи й не втручаючись.

Русанка відвернулася від них й прикрила рукою обличчя. Несподівано, зрозуміла, як незручно вони виглядали тут утрьох. І, мабуть, Каріне таки мала трохи рації, коли говорила про легковажність. Неслухняною ходою Русанка відійшла в інший куток кімнати, бо десь в середині її розбирав відчай.

- Славно! – по часі мовила Каріне, аби ця розмова не закінчилася. – Але хтось мусить тобі це сказати. Я знаю, що ти нічого не знаєш про стосунки, й повір, ні в чому тебе не звинувачую.

- А то я не бачу!

- Й насправді, я не проти будь-кого з них, якщо ти будеш щаслива. Але це все … - вона раптом обірвала свої судження і рукою показала на двері, - … неправильно, бо вони двоє – вони навіть не брати. Вони духовні частини одного єдинства, завжди віддані в питаннях дружби, для знищення якої жодна причина не може бути виправдана. Навіть кохання…

Каріне закінчила тихо й було у тому стишені так багато натяку, що Русанка одразу ж запротестувала:

- Але це смішно! Смішно думати, що вони ділять… мене… між собою?

Приятелька багатозначно вигнула брову, а на обличчі Мігеля не смикнувся жоден м’яз, що свідчило – він думає так само. Це змусило її засумніватися у власному безпечному переконанні.

- Ви Шекспіра перечиталися? – тривожно видихнула Русанка, бо все плавно ставало на свої місця. – Це вам здається! – майже істерично засміялася вона, а ще за мить зрозуміла – не здається, бо Мігель й далі вперто мовчав, чим і розвіяв решту сумнівів.

- Якщо хочеш зберегти їх дружбу - вибери сама, - додала Каріне, а на серці Русанки вперше похололо. Стало так зимно, як за вікном, за яким роїлися білі мухи й сніг скрипів під підошвами. Думки неслися понад ті слова, а найгірше – зовсім не було часу зі всім розібратися, бо наступної ж миті двері відчинилися і в кімнату, без найменших вагань, увійшов Юліан, збентежений, як і вона сама. Прикипів очима до її постави, ніби оцінював, на що проміняв дружбу з Яном, а тоді мовив:

- Дасте нам хвильку?

- Звісно, - спокійно відповів Мігель, делікатно, проте вимогливо, взявши Каріне за лікоть. Дівчина невдоволено переглянулась з усіма учасниками цієї вистави, найдовше зупинившись на Юліанові. Її великі очі склалися в щілинку, ніби хотіли проникнути в його думки. Усе б нічого, але коли така фольклорна гримаса завиляється на обличчі дівчини зі смуглою шкірою і чорним волоссям, мимоволі стає моторошно.

Юліан провів їх зображеною посмішкою і коли вони залишились удвох, Русанку несподівано огорнув страх. А ще сором, бо вона тремтіла так, що це було навіть помітно. Хвилю вони стояли нерухомо, вивчаючи один одного. А потім він підійшов.

- Що б там не наговорила тобі Каріне, ми відкладемо це на потім, - мовив він, устигнувши схопити її за плечі, аби не втекла. - Ти гарно пахнеш!

- Парфуми твоєї мами.

- Подобаються?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше