XII

Долаючи легке запаморочення, що за сьогоднішній день повторилося вдруге, Ян попрямував зовсім не за десертом, а прямісінько до вбиральні. Це було те місце, де на повній самоті, не зустрічаючись з її поглядами, що здавалися йому суцільними ребусами, він міг полегшено перевести подих. Він картав себе за легковажність, якої допустився, дозволивши собі настільки зблизитися з нею. Його власної спроможності вистарчило тільки до миті їх зустрічі. І тепер, коли Ян уявляв собі їх вимушене розставання, йому страшенно пекло в грудях, бо він міг ухилитися від її товариства, втім, як позбутися думок про неї, не мав жодного уявлення.

Неймовірно! Щоб повністю втратити голову від кохання, знадобилося всього декілька годин.

Він хлюпнув собі в обличчя трохи холодної води й, не забувши про ціль свого короткого відлучення, повернувся у товариство своєї чарівною супутниці. Поставивши перед нею блюдце з пирогом, одразу ж перемінив тему:

- Отже, чому саме Моцарт?

- З чого ти взяв, що саме він? – лукаво посміхнулася вона, невимушено облизавши ложечку. Ян підлив їй у бокал ще трохи вина й зрозумів, що видав себе.

- Ти так завзято виконуєш його твори, що я подумав…

- А ще на дозвіллі я граю Баха, Шопена та Івановича…

Ян затиснув кінчики пальців правої руки біля скроні, щоб не видати тремору. І коли збирався зізнатися, що насправді трохи шпигував за нею, вона розвіяла його сумніви:

- Насправді, ти правий. З усіх композиторів, я охочіше граю Моцарта.

- І чим же він так вразив тебе?

- Скромністю. Не люблю задавак. А як щодо твоїх музичних вподобань?

- Буде надто банально, якщо я скажу, що також Моцарт?

Русанка на хвильку навіть жувати перестала, а він, щоб попередити її недовірливий погляд, навів свій переконливий аргумент:

- „Моцарт і сучасність: нові форми поєднання класики та джазу” – так звучить тема моєї дисертації.

Здається, дівчина навпроти була приємно здивована. І звісно, про те, що саме вона вплинула на його вибір, він не став розповідати. На якусь дрібку миті йому навіть здалося, що вони змогли б бути разом, як у його гарних снах. Але запаморочення одразу ж переконало його, що то всього лише ілюзія. Після зустрічі з нею нічого не змінилося, бо закрита форма кохання шкодила тільки йому. Залишалося й надалі пильно стерегти свою любов до неї та не виказати її необережним словом чи ділом.

По кількох хвилинах мовчазного, і страх, як незручного, заковтування десерту, Ян помітив її збентеження.

- Що сказане мною так тебе збентежило?

- Згадала сьогоднішній день. Завтра тільки й мови про те буде. Певне, марно сподіватися, що Юліан дасть мені спокій?

Невимушеним рухом язика Ян стягнув рештки бісквіту з своїх уст та засміявся з імпульсивністю, притаманною дітям, коли вони здирають блискучу обгортку з гостинця. О, він не став би заперечувати, бо навіть не сумнівався, що харизматичний Юліан, котрий дивним чином, ледь не буквально, притягував до себе людей, зробить усе, щоб досягти свого. І таки досягне без особливих зусиль. Ян знав його надто добре, адже за вдачею був схожим на нього.

- Ну, його можна зрозуміти. У нашій справі важливий результат. І в тобі він помітив те, у чому ти собі не зізнаєшся.

- Ти говориш так, ніби я на щось впливаю. Не треба бути мудрецем, щоб здогадатися - він просто мститься Вікторії.

- Запевняю тебе, він сприймає усе набагато серйозніше, аніж здається. Вибрати кращих – це звична логіка будь-якого бізнесу, тим більше в музиці.

- Звичайнісінька забаганка, - байдуже пирхнула вона.

- Ти встановила новий стандарт. Юліан не віддасть їй першу скрипку.

- Вікторія грає краще за мене. До того ж, у вашому патріархальному товаристві вона почувалася неабияк зручно.

- Може вправності – у традиційному розумінні - в неї й більше, втім, аби зіграти з такою чуттєвістю, як ти, їй доведеться народитися вдруге.

- Гри на сцені можна навчитися.

- Ти або маєш це в собі, або ні.

- Це дрібниці, - не здалася вона. – І вони нічого не вартують без таланту і майстерності скрипача.

- Смію не погодитися. Ти своїми емоціями доповнюєш музику. А вміння відтворити вдалі асоціації, котрі композитор заклав у ноти, для відображення цілісності композиції має таке ж значення, як теорія коливального руху для генерації звуку музичних інструментів…

Русанка слухала його мовчки, то опускаючи, то підводячи збентежений погляд за густими віями. Перехопивши його якоїсь миті, Ян пірнув у її очі. Пірнув так глибоко, як тільки зміг, поки вона знову не опустила їх, ніяковіючи.

- Ти захоплюєш мене, - випалив він рішуче, й, сам того не сподіваючись, торкнувся її руки. У своїх нерозважливих діях він різко наблизився до критичного моменту. Того самого, від якого зворотній відлік буде неможливим. Та що ж він міг вдіяти, коли в її присутності усі почуття загострилися і він просто не міг контролювати цього божевілля. Це зірвалося миттєво, як спалахує лампа, коли натиснути на вмикач. Клац! І вже нічого не змінити, хіба сподіватися, що вольфрамова нитка не витримає такої напруги.