Спитай у серця

ІІІ

Юліан був у доброму гуморі. Навіть товстий пласт снігу, що випав за ніч, та зовсім несподіваний мороз не могли потьмарити його радості, адже вчора він врешті позбавився своєї приятельки, з котрою два роки поспіль ділився порожньою ніжністю. Ті, головним чином формальні стосунки, у яких він віддав більше, аніж отримував, та котрі в емоційному плані вичерпали себе уже на другому місяці, страшенно його втомили. З кожним днем вони все більше дратували, забирали багато часу на безглузді непорозуміння, руйнували власну самодостатність, зовсім не надихали, а для композитора – це повна катастрофа. Висунувши пропозицію розійтися мирно, Юліан одразу ж відчув величезне полегшення від отриманої свободи, хоча й не сподівався, що розрив обійдеться без тарараму. Певна річ, адже ніхто не кидає Вікторію Рейтан просто так.

Вікторія була донькою місцевого заможного бізнесмена. Вродою вона вдалася у свою епатажну матусю, котрій в окрузі належали майже усі салони краси, а характер виплекали гроші, якими зайняте подружжя Рейтан щедро ділилося зі своєю донькою. Гарна та зухвала – ось як говорили про неї у консерваторії, хоча Юліан ще пам’ятав її милою та розгубленою, з музичними здібностями майже містичного походження. Тоді йому здавалося, що зі своїм талантом вона могла б стати справжнім музичним феноменом.

Та сама Вікторія так не вважала, бо не звикла старатися. І дуже швидко Юліан зрозумів, що показна скромність тієї дівчини не вартувала навіть копійчаної монети, а легковажність – не найбільша вада її вдачі. Решта негативних рис поступово проявилися уже на другом місяці їх стосунків і в скорому часі, коли Роберт Рейтан кинувся із даху багатоповерхівки, з прихованої форми вони перетворилися у виразну та усім помітну.

Ні, вона зовсім не побивалася з горя. Вікторія захлиналася від ненависті; її збочена уява пояснювала це зрадою, особистою образою, втечею від обов’язків, чи ще якось там, бо ця трагедія обірвала таткові зв’язки та похитнула не тільки репутацію їх сім’ї, а й матеріальне становище. Вона посварилася з усіма друзями, матір’ю, котра, не зважаючи ні нащо, глибоко переживала смерть чоловіка, і втомилася витягати донечку з арештів через керування автомобілем у нетверезому стані. Преса, звісно, перетворювала ці події на справжню сенсацію і все починалося знову.

Оглядаючись назад, Юліан не міг зрозуміти, чому зволікав так довго. Ніяка жалість не виправдовувала тієї шкоди, що завдавало йому її товариство й ніяка зверхня краса не могла її перекрити. Проводячи з нею багато часу, він сам ставав подібним на неї, перетворився на цинічного та невдоволеного, навіть розмовляти став з якимось плебейським акцентом. Вікторія позбавила його свободи, але не тієї, що обмежує чоловіка одним ліжком, а іншої, значно глибшої - свободи духу, з якою навіть одружений мужчина почувається вільним.

Юліан звичними рухами привів до ладу чуприну. Холодна вода була доречною, зважаючи на те, що цілу ніч він провів за інструментом й заснув аж під ранок. Одягнувши тоненький светр та піджак з короткими рукавами, він ускочив у вузькі модельні джинси і згорнув в одну купку розписані нотами великоформатні листи – результати своєї нічної праці. Тоді ж на столі завібрував мобільник, а на дисплеї висвітилась фотографія Яна. Увімкнувши гучномовець, Юліан почав одягати куртку та черевики.

- Я вже вибігаю та можу закластися, що буду швидше за тебе, - весело скрикнув він без привітання, глянувши на свій спортивний хронограф, на якому велика стрілка із трикутним сірим світлоповертальним елементом наздоганяла меншу на позначці дев’ять.

- А я й не намагаюся тебе випередити, - спокійно відповів Ян і додав з підозрою: - А що це у тебе з голосом? Давно я не чув такого бадьорого тембру.

- Я зробив це… Я порвав з Вікторією!

На сходовій клітці Юліан аж підстрибнув з радісним вигуком та, перестрибуючи кілька щаблів водночас, поспішив сходами вниз.

- І який же ти знайшов привід?

- Зручний. Друже, вона дістала мене…

- Вітаю. Ти робиш кроки у правильному напрямку. Та, як на мене, – момент не зовсім відповідний. Сам її знаєш. Якби чого не утнула…

- Не загадуй лихого. Ну, поколобродить трохи. Потім заспокоїться. Нема чого хвилюватися, - з легкою флегмою відповів Юліан, але насправді теж хвилювався. Грудень буде динамічним, насиченим розмаїтими подіями і зайві клопоти їм точно ні до чого, а Вікторія просто майстер усіляких інтриг. Може, він і справді погарячкував? Потерпів би ще до Різдва, а то вирішив усе на гарячу голову. Ще й перед таким відповідальним днем, адже сьогодні мають затвердити програму щорічного університетського фестивалю „Дні Моцарта”, у якому він був кимось на зразок креативного директора.

Ще наприкінці минулого навчального року, Юліан Горняткевич на правах майбутнього випускника, запропонував зіграти Моцарта в обробці new age. Але відмова від класичної концепції серед викладацького цензу старого гарту, котрі звикли до рафінованих жанрів, виявилася занадто радикальною та неприйнятною. Та Юліан не здався так просто. Заручився підтримкою свого найкращого друга Яна Доріса, котрий пов’язав з Моцартом тему своєї дисертації та приходився сином ректорові – Альберту Яновичу Дорісу – мудрому та виваженому чоловікові, та шляхом довгих дискусій та перемовин з потрібними людьми таки добився згоди, з єдиною умовою, що за місяць до концерту всі їхні обробки мають прослухати художній керівник та диригент університетського симфонічного оркестру.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше