Частина 2.

— Поназивають, а потім кураторка матюкається, коли не можеш вимовити імені, — сонно буркнув Макс, переводячи погляд на дівчат, — давайте вже закінчимо з цим усім та спати підемо. Може та сатана змилується та не стане нас убивати.

І лиш Вероніка, пригадуючи свою віруючу бабусю, досі невідривно дивилась на Люцифера, не вірячи власним очам. Бабця Мотря змалку повчала її, попереджала, як диявол буде спокушати, розповідала, що не можна!!! Не можна водитися з лукавим. І ось... довело її життя. А казала бабця йти вчитися на вчительку! Ні. Треба було їхати до тієї Вінниці в медичний вступати. Казали їй, що до добра не доведе. чи може то та шаурма біля гуртожитку була прострочена яка?

— Ніко, ти читаєш? — кліпнувши раз, потім другий, вона так і не відвела очей від рогатого. Аж поки Вовка не штурхнув її в бік, мов не бачив диявола. І дівчина відмерла. Списавши все на стрес і недосип, на шизофренію, якою ніхто у родині ніколи не хворів. Взяла до рук книгу і почала читати.

– Faciens cut supra....

– Зупиніться негайно! Мені бояче це чути! — гучний рев, сповнений страждання та болю змусив дівчину замовкнути, аж поки усі шестеро не побачили, що все це правда. Люцифер був у гніві. Він знову змахнув крильми від чого свічки знову запалахкотіли яскравіше та надто різко повернувши собі людську подобу, опустився на підлогу, схрестивши ноги. Найстрашніший зі Злих видер підручник із рук підлітка та почав зачитувати написане. Гучно, зрозуміло та... до біса лякаюче!

— Ось так потрібно! Ви що знущаєтеся? Ви витягли мене із самого пекла! Ані поваги, ані розуміння! Що з вами шістьма не так?! — і лиш зараз до студентів дійшло, що це не галюцинація. Була б це галюцинація, вона точно не читала б підручник.

— То ти — Люцифер? — нарешті відмер Толька, помічаючи кивок чоловіка, — той самий? Звідти? — вказавши пальцем на підлогу, він помітив червоне полумʼя у людських очах та замовк. 

— А можна питання? — набравшись сміливості запитала Оксанка, дітаючи телефон та вмикаючи відео із Оленою Іванівною та простягаючи Люциферу, — а вона... ваша?

— Що? — скорчивши гримасу, він гидливо взяв до рук телефон, вдивляючись у відео, з якого лунали лиш уривки слів: "Та я тебе....", "Як жабу і потім твоїми ж кишками...". Відкинувши гаджет монстр відповз до стіни, розгублено глипаючи на все ще осяяний екран та тихо пробурмотів: — це вже навіть для мене занадто. Я таке породити не міг. 

— Ага. Ми так і подумали, — важко зітхнувши, Макс вимкнув відео, повернувши дівчині її телефон та обернувся до всіх, — і що робити будемо? Вона нас точно, мов тих жаб завтра.

— Сьогодні, — приречено додала Оленка, втомлено потираючи очі, — за дві з половиною години, — та обернувшись до Люцифера, байдуже запитала: — А ти латину знаєш?

— Та я був першим, хто нею розмовляв!

— Та чого ж ти одразу не сказав?! — вперше за всі часи на нього крикнули! Та спантеличений побаченим злом, яке досі стояло перед його очима, демон міг лиш мовчати. Він досі бачив ті довгі нарощені нігті, те руде, мов кислота волосся та сині тіні на очах. Казали, що він знається на катуванні. Але побачивши це... він зрозумів, як багато ще не досліджено на цьому світі.