Розділ 1.СПИСОК.

Квартира пахла так само, як і двадцять років тому.Кава. Старі книжки. Дерево. Ледь відчутний запах машинної оливи, який батько приносив із роботи й, здавалося, назавжди залишив у стінах.Марко відчинив вікно.Повітря було важким після дощу. Десь унизу діти ганяли м'яча, ніби нічого не сталося.

Дивно.

Світ завжди поводиться так, наче чужа смерть — це приватна справа.

Він зняв піджак, кинув ключі на тумбу й оглянув коридор.Усе залишилося на своїх місцях.Пара старих черевиків.Темно-синя куртка.Ключі від гаража на цвяху.Навіть годинник на стіні ще цокав.

Марко підійшов і машинально підкрутив його. Батько робив так щонеділі.Від цієї дрібниці стало незатишно.Розбирати речі він відклав майже на тиждень.Щодня знаходилася причина не починати.

То робота.

То друзі.

То банальна втома.Насправді ж він боявся.Бо кожна шухляда означала ще одну маленьку смерть.У суботу він нарешті сів за кухонний стіл із коробкою для документів.

Свідоцтва.

Квитанції.

Старі гарантійні талони.

Листівки до Нового року.

Декілька фотографій.

На одній він упізнав себе років у шість.

Сидить у батька на плечах.

Обоє сміються.

— Не пам'ятаю цього дня... — прошепотів він.

Фотографія не відповідала.Гаманець лежав у верхній шухляді письмового столу.Темно-коричневий.Потертий настільки, що шкіра стала майже м'якою, як тканина.

Марко відкрив його.Кілька купюр.Посвідчення.Стара монета.І маленький складений учетверо аркуш.Саме він був потертий найбільше.Марко обережно розгорнув папір.Двадцять імен.Без прізвищ.Лише ім'я.І дата.

Навпроти кожного — однаковий напис.

«Врятував мене.»

Він перечитав.Потім ще раз.І ще.Наче слова могли змінитися.

Петро — 1998. Врятував мене.

Оксана — 2001. Врятувала мене.

Ігор — 2005. Врятував мене.

...

Двадцять записів.Охайний почерк.Батьків.Марко перевернув аркуш.На звороті було лише кілька рядків.

Якщо читаєш це — мене вже немає.

Я завжди думав, що ще встигну сказати їм «дякую».

Не встиг.

Якщо матимеш час — знайди їх.

Не для мене.

Для себе.

Марко довго сидів нерухомо.

— Що це взагалі означає?..

Його батько ніколи не говорив загадками.Він узагалі мало говорив.Наступні дві години Марко провів за ноутбуком.Він вводив імена в пошук.

«Петро.»Тисячі результатів.«Оксана.»Ще більше.Без прізвищ.Без міст.Без жодної зачіпки.Марко вже хотів зім'яти аркуш і покласти назад до гаманця, коли з нього випало щось іще.Маленька пожовкла фотографія.На ній молодий батько стояв поруч із чоловіком у формі залізничника.На звороті чорнилом було написано лише два слова.

«Почни з Петра.»

Марко ще не знав, що цей чоловік розповість йому історію, після якої він уперше засумнівається, чи знав свого батька взагалі.