Розділ 2

Аніка була готова бігти зараз, але я підізвала до себе її вигуком, простягла до неї руки. Дивно, але ілоєць дозволив це зробити. Напевно, щоб емоційний відгук дівчинки був сильнішим. За лічені хвилини, які ми провели, обіймаючись, я намагалася розрахувати шанси. Аніка не босоніж — це плюс, ми збиралися в магазин, як тільки повернеться Марі, але легкі кеди та джинси з толстовкою — не те, в чому зручно бігти лісом. Хоча не в піжамі витягли — вже добре.

Аніка у добрій фізичній формі, завжди швидко бігала, її хвалили вчителі фізкультури, а ще через необхідність збігати з дому вона тепер непогано лазила по деревах. Я знала про це і навіть перевірила, наскільки цей шлях втечі безпечний. Контроль понад усе. Але пустити її в ліс уночі, коли за спиною кілька загонів дорослих з недобрими намірами?.. Шансів на те, що вона впорається і водитиме за носа переслідувачів до світанку, майже не було. А це означало, що мені доведеться створити неможливе і знайти її в лісі. А перед цим вирватися з полону, бажано цілою та неушкодженою. Файний план, а сама я які маю шанси?

Але щоб протриматися до моєї появи чи будь-якого іншого рятівника, Аніці потрібні будуть сили.

— Дайте дитині бодай води, — попросила я. — І якоїсь їжі. Майте совість, вона ж маленька.

— А чим ти готова заплатити, щоб вона то мала? — ілоєць грав з ножем біля мого обличчя. Було вже не страшно, але напруження я відчувала таке, що заболіли усі м'язи в тілі. Аніка, звичайно ж, зло захникала, мовляв, не треба мені нічого. І правду кажучи, не варто було вестися на пропозицію ілойця. Зрозуміло ж, що він зробить якусь гидоту, а це лише посилить провину дівчинки. Але вибору не було.

— А що тобі потрібно? — я встала на ноги, опинившись віч-на-віч з ілойцем. Він був такого ж зросту, ми стояли буквально ніс до носа. Очікування затягувалося.

І тут я відчула неприємний укол, десь біля стегна. Я одразу здогадалася, що відбувалося. Біль поширився тонкою лінією по шкірі, поповз угору. Так само вгору рухалася рука ілойца, а ще в тиші чувся скрип одягу під ножем. Аніка зойкнула, коли з мене почали сповзати домашні м'які штани разом із нижньою білизною. Сорочка спереду теж розкрилася, зрізані гудзики поскакали по підлозі.

Я з легким шипінням видихнула. Приємним було тільки одне — ніж виявився дуже гострим, тож глибока подряпина — лінії майже від коліна і до пупка, а ще в місцях, де ґудзики не хотіли відриватися і доводилося шматувати тканину — кровіла не так сильно й була дуже тонка. Залишитись майже без одягу під поглядами чоловіків — таке собі задоволення. Втім, це майже не змінювало мої шанси на порятунок. Начебто наявність штанів когось колись зупиняла.

— А ти стійка, — здивувався ілоєць. Він навіть відшагнув убік, ніби насолоджуючись тим, що зробив.

Я відчула неприємне хвилювання, майже страх, хоч би він не придумав ще щось, щоб змусити мене реагувати бурхливіше. Але тут Аніка заволала обурено, намагаючись мене прикрити. Її, звісно, ​​відтягли, а майже забутий усіма великий бос крикнув:

— Мерк! Забирай дівчисько. Дай їй сумку чи рюкзак, пляшку води та чогось пожерти. Угода є угода, — він хмикнув і багатозначно смикнув бровою, вказуючи на те, що я навіть не намагалася прикритись. На що я лише знизала плечима, сенсу в цьому не було. Проте останні пару секунд, які мені дали, щоб попрощатися, я використала правильно.

— Не смій за мною приходити, — я прошепотіла Аніці. — Ти мусиш рятувати себе. Тільки себе, що завгодно роби!

— Але… — схлипнула вона.

— А ти справді стійка, — хитнув головою ілоєць. Після втручання свого начальника він відійшов від мене і тепер багатозначно оглядав чашки, які встигли потріскатися від сплеску сили Аніки. — На ділянці встановлено камери…

— Ілойські? — уточнила я.

— Звичайно, — хмикнув ілоєць.

Що ж, відеообладнання у цієї раси справді було на висоті. Це ускладнювало ситуацію... Хоча, кого я обманювала, все й так було гірше вже нікуди. Я стиснула плечі Аніки трохи сильніше, але повторила ще раз:

— Твоє життя — у пріоритеті. Біжи якнайшвидше і якнайдалі.

— Правильно, дитино, біжи, — до кімнати зайшов уже знайомий мені Мерк, він кинув Аніці невелику сумку, не дуже зручну, але її можна було повісити через плече, а сам обійняв мене за плечі. — Ми подбаємо про твою матусю. Їй навіть сподобається.

Аніка здригнулася, рипнула зубами, але не змогла себе втримати — все ж таки розбилися ті чашки, які так уважно розглядав ілоєць. Чоловіча рука відразу схопила мене за волосся, мало не видираючи пасма, а потім щоку обпекло ударом. Не особливо болючим, але неприємним — лише натяк на те, що буде далі. Я повільно видихнула і попросила:

— Йди звідси, Аніко, йди.

Чим довше вона стояла і дивилася, тим більше було шансів, що від її контролю не залишиться і сліду.

Мерк жбурнув мене на підлогу в кут, як тільки Аніка вийшла з кімнати, і сам пішов слідом за нею — проконтролювати підготовку, як велів великий бос. Я зашипіла від неприємного печіння в подряпинах, а потім прикрила обличчя долонями і застогнала, потерла очі, згадала всі сумні фільми — загалом робила все, щоб виглядати засмученою та пониклою. На жаль, чим серйознішою була ситуація, тим сильніше я зосереджувалася на ній і вже про жодні емоції не йшлося. А зараз мені вкрай потрібні були саме вони.