Розділ 8. Алекс.

     Мені шалено сподобався кекс, яким пригостила мене мадам Зої, тож розібравши посилки, я попрямував до кавʼярні.

     Опинившись усередині тутешня атмосфера закохала мене в себе. Я зрозумів, що мені є чому повчитися у господаря цього місця.

— Привіт, я Браян! — високий хлопець тридцяти з чимось років, простягнув мені руку для рукостискання.

— Привіт! — я з радістю відповів на його жест — Приємно познайомитися, я Алекс.

— Що ж Алексе, ти прийшов у ролі відвідувача чи тебе цікавить підробіток? 

— Друге. 

— Чудово! — він ще ширше посміхнувся — у мене якраз є, що тобі запропонувати.

     Далі Браян мені розповів, що один із працівників, на імʼя Ден, зовсім нещодавно звільнився. Він допомагав йому з прийомом товару, іноді підміняв на барі, а так само комплектував усі поставки в коморі.

     Чесно кажучи, сума моєї зарплати мене не надто турбувала, але на подив тут вона була вельми гідна.

     Ввівши мене повністю в курс справи, він запросив посидіти з ним і випити кави з новеньким у меню круасаном зі смаком сливи і карамелі. Я із задоволенням погодився.

— Чому саме «Гюсто»? — запитав я, відпивши трохи лате.

— Хах, багато хто запитує і ти знаєш, я, мабуть, ніколи не втомлюся відповідати на це запитання! — він відставив капучино вбік і склав руки на краю столика — Гюсто звали мого діда. — мої брови поповзли вгору, але він явно прочитав, що я хотів сказати — Так все вірно, це чоловік моєї бабусі Зої. Загалом дідусь завжди мріяв відкрити кафе, він навіть у своєму особистому щоденнику розписав усе меню, дизайн, але... — він гірко зітхнув — Онкологія, з якою він боровся довгі роки, позбавила його можливості насолоджуватися запахом кави й смаком їжі. Одним словом через хворобу він відчував відразу до всього, що робило його колись щасливим. Коли він помер, я був малий, але вже тоді в мене зʼявилося бажання — я дуже хотів допомагати людям. На жаль, лікарем або супер крутим ученим стати я не зміг, але... — він кинув найтепліший погляд на світлину літнього чоловіка з немовлям на руках — Проваливши останню спробу вступити на лікаря, у розпачі я попрямував до бабусі. Вона як завжди пригостила мене чаєм, а сама взялася випікати улюблені кекси діда. Я зайшов у зал і звернув увагу на невелику скриню, якої раніше ніколи не бачив. Запитавши її що там і звідки вона, бабуся відповіла, що там зберігаються речі діда, і та стояла під купою мотлоху в коморі, яку вона нещодавно вирішила розібрати. Відкривши її, я знайшов той щоденник. І тоді мене осінило! Якщо я зʼєднаю наші бажання, то, відкривши сімейне кафе, я зможу допомогти людям відволіктися від метушні й тривог, знайти для себе притулок, у якому тобі завжди раді. 

     Я захоплено слухав цю історію і мимо волі згадав Івонн. Мені захотілося запросити її в це місце і що б вона сама особисто почула від Браяна все. Сподіваюся, мені випаде коли-небудь така можливість.

* * *

     Я фасував у коморі хімію, як раптово в неї залетіла Шеллі.

— Мені здається, у залі зараз буде скандал! — сказавши це, вона не виглядала стривоженою, скоріше навіть натхненною.

— Ти сказала Браяну?

— Ні, там багато замовлень, тому вирішила звернутися до тебе.

— Чому ти така задоволена? — я все-таки не стримався і запитав.

— Ох! — вона підняла голову і, схрестивши пальці в замку, вперлася ними в підборіддя — Там у залі сидить пара, кучерява дівчина і блондин. — від цього опису я трохи напружився, але вирішив продовжити слухати — Загалом я така стандартно питаю: «Що будете замовляти?», ну вона мені відповідає. А я знаєш, відчуваю цю ауру напруження від хлопця і така вирішую просто промацати ґрунт сказавши: «Прекрасний вибір. А...». І вона ніби валькірія, що вже давно готувалася завдати першого удару чекаючи лише слушної миті, відсікаючи мені язика, а йому голову каже: «А він уже йде!». Господи! Це було так сильно!

     Я здивовано спостерігаю за тим, як Шеллі вже повністю зникає з реальності, вирушивши у світ своєї уяви, але її остання фраза змушує мене миттєво відкинути все вбік.

— Здається, у неї імʼя на букву І. Може...

— Івонн. — кидаю їй наостанок я і покидаю комору прямуючи до барної стійки.

     Я мав рацію. Івонн сиділа з тим хлопцем, що біля неї вештався.

     Усе моє нутро тягнуло мене втрутитися, але я вирішив почекати моменту, коли вона й справді потребуватиме допомоги. 

     Івонн була налаштована відстояти себе. Навіть у гніві вона мала гарний вигляд.

     Останньою краплею для мене стало те, як він різко схопив її за руку. Я більше не міг стояти осторонь.

     Схопивши його за плече, я мріяв зламати його, але розумів, що це може налякати її. Я швидко повернув собі самовладання, але, гадаю, мій погляд видавав внутрішню бурю емоцій. Він явно відчув це.

     Насправді мені не властиво лізти в бійки, адже це була завжди прерогатива Адріана і Тедді. Але зараз, якби цього вимагала ситуація, я б порушив правила.

— Хах! Ти в хлопці їй набиваєшся?! 

— Навіть якщо так, то ти явно мені не конкурент!

     Я не замислюючись дав відповідь. Можливо, це звучало занадто самовпевнено і по-дитячому, але я був готовий за неї боротися.

     Коли цей слабак покинув заклад, я зрозумів, що маю швидко щось зробити, щоб принаймні вона не почувалася ніяково.

     Благо все обійшлося. Я полегшено видихнув і вирішив дізнатися, як її рука.

     Думаю, вона не повірила сказаним мною словам. Але я був радий, що це її не відштовхнуло.

     Щоразу, коли нам вдається поспілкуватися, я думаю, ми стаємо на крок ближчими одне до одного. Я з радістю буду їх робити, адже відчуваю, що це взаємно.

* * *

— Навіть і подумати не могла, що ти такий романтик! — сказала Шеллі, притиснувши миту тарілку до грудей.

— Досить Шеллі, не відволікай мене від роботи! — буркнув я і хотів було понести заготовлення в морозилку, але мене зупинили.