Розділ 4. Івонн.

     Зайшовши всередину, мене зустріла дівчина адміністратор. Привітно посміхнувшись, вона запитала, на чиє імʼя було зарезервовано стіл.

— На ім’я Маркус. — відповіла я і почала знімати з себе пальто.

— Ох, але... — вона трохи зам’ялася, бігаючи поглядом, ніби сумніваючись, кажу я правду чи ні. Але за мить її голос знову набув упевненості та вона сказала — Вішайте речі й прошу за мною!

     Ми так і зробили, адже він нарешті зважився зайти.

     Сівши один навпроти одного, не менш мила офіціантка піднесла нам меню.

     Я трохи напружилася, бездумно гортаючи сторінки, але о диво, він усе ж таки порушив тишу.

— Що з тобою сталося, Івонн? — холодно запитавши, він навіть не підняв погляду в мій бік.

— Ти про що? — зобразивши нерозуміння, швидко відповіла я.

— Мені здається чи ти хочеш погратися зі мною?! — він жваво відклав меню вбік, а його карі очі спрямувалися прямо на мене — Ти забула, що мені не подобається неохайне волосся?

     О так, це були саме ті слова, що він сказав у мої десять років.

     У той час і справді мої кучері виглядали неохайно, але це була не моя провина. Через те, що мама не знала як за ними правильно доглядати, я завжди ходила з зализаним і туго завʼязаним пучком.

     Але зараз, він обʼєктивно був неправий. Моє волосся більше не стирчить у різні боки та не має вигляд соломи. 

     Коли я познайомилася з троюрідною сестрою батька в шістнадцять років, вона навчила мене доглядати за волоссям, яке в точності було схоже на її.

     Я дуже їй вдячна і відчуваю, що маю не дозволити йому знецінювати її внесок.

     Дивлячись Маркусу в очі, я не розуміла, чому не наважилася на подібне раніше.

     Виявилося так легко побачити справжнє ставлення до себе. Мені навіть стало себе трішки шкода.

— Вони не неохайні, Маркусе.

— Ти мені подобаєшся більше з прямим доглянутим волоссям, Івонн! Мені здавалося, що Роксана тебе досить добре навчила укладати його.

— Що? — округливши очі запитала я.

— Забудь! — він знову уткнувся в меню — Що ти хочеш їсти?

— Мені потрібно відійти, замов мені те саме, що й собі!

     Я встала спокійно настільки, наскільки це було можливо. Не подаючи виду, я прямувала в бік вбиральні.

     Яка ж я була дурна!

     Зустрічі з ним завжди нагадували зустрічі заміжньої пари, яка ненавидить один одного.

     Тепер я розумію, чому Прісцилла так любила нахвалювати мене.

     Я єдина, майже двадцяти пʼяти річна дівчина в його оточенні, яка не ставить собі за мету швидше вискочити заміж.

     Маркус досі вчився на лікаря. Як вона любила говорити:

— Івонн, так чудово, що ваші зустрічі не заважають його освіті.

     Намагаючись пропустити все повз себе, я навіть не намагалася замислитися про свою роль у цих «стосунках без стосунків». Я навіть не звертала уваги на те, як він полюбляв при мені хвалити Роксану.

     Між ними точно щось є. Та й відверто, мені на це начхати.

     Зачинивши за собою дверцята кабінки, я просто сіла на закриту кришку туалету.

— «Як же мене це все дістало!»

     Я згадала ті емоції, що я пережила зранку, і зіставила їх із тими, що відчувала зараз.

     Я точно не хотіла більше терпіти цей фарс.

— Так, так, так! Я скоро вже буду мам! — я почула знайомий голос і ще більше притихла — Мірієм завтра нікуди не треба, а мені треба розвести цього лоха як і Івонн! Що? Ну так це та, на яку я скинула всю роботу в офісі, навіть не розумію чому її просто одразу не зроблять відповідальною за цей...

     Я різко відчинила двері кабінки й злісно глянула на Анну, від чого та втратила дар мови.

     У цей момент я була дуже рада, що доля звела нас обох тут.

— Як зуби Анна? — я відчула прилив упевненості й усе таки вирішила наостанок із нею поговорити.

— Ох... Ів, ну ти чого?! — вона розплилася в лицемірній усмішці й хотіла підійти до мене.

— Зупинись Анно! — я простягнула руку перед собою і продовжувала дивитися в її очі — Я лохушка, адже так?

— Ну я просто...

— Я тобі поставила запитання! Я лохушка?

— Я тобі передзвоню, мам! — вона перервала телефонну розмову.

     Стиснувши міцніше телефон у руці, Анна зрозуміла, що сенсу брехати й відпиратися немає. Переваливши вагу з однієї ноги на іншу, вона нарешті викрила своє справжнє обличчя. Її постава випрямилася, очі знову стали нахабними, і крізь усмішку у звичній для себе манері вона дала мені відповідь.

— Так Івонн, ти не тільки лохушка, ти ще та дурепа! — вона засміялася і вперлася дупою об стільницю з раковинами — Що ти вилупилася на мене, га? Ну і що Івонн? Що ти мені зробиш чи скажеш на це? Отож-бо й воно — нічого! Ти безхребетна дурепа, що в бажанні вислужитися перед рештою буде роб...

— А ти? — я перебила її та зробила крок уперед.

— Що я?!

— А ти Анна? Як там твої зуби, як той лох?

— Закрий рота сука!

— А інакше що? — я підійшла до неї фактично впритул. У мені почав шкалити адреналін. Я відчувала як температура тіла і ритм серця починає зростати. Я не бажала зупинятися.

— Думаєш ти розумна Івонн? Як тобі було сьогодні батрачити замість мене в офісі?

— А ось тут ти помиляєшся Анна!

— Що?!

— Мене сьогодні там і не було! 

     ʼшльоп’

     Моя і без того тепла щока почала потихеньку горіти. Її ляпас був сильнішим за ті, що давала мені мати.

— Це все? — я навіть не хотіла дивитися на неї.

— Яка ж ти хвора мерзота Івонн! — крикнула вона і відштовхнувши мене вибігла з туалету.

     Я ще близько хвилини просто дивилася в підлогу. У моїй голові спливало усвідомлення, що я не хочу більше так продовжувати жити.

     Перед очима почали миготіти пункти з мого списку бажань і одним із них був:

«1. Стати супергероєм!»

     Так, мені здається послати якомога далі цих лицемірів і звільнитися з роботи якраз зійде за героїзм.