Розділ 3. Івонн.

     Я все ніяк не могла згадати звідки мені знайоме обличчя цього хлопця.

— «Точно! Це ж той новенький, посилки якого пхають мені! Але, що він робить біля моїх дверей?»

— Привіт, ем... Тут, здається, переплутали й віддали мені твою посилку, тому й приніс її тобі.

     Прокляття! Це ж та посилка, яку мені мала відправити мама. Сподіваюся, він не бачив, що всередині.

— Привіт. — холодно відповіла я, бо не хотіла виявити своє хвилювання — Спасибі й про...

     Я обірвалася на півслові, бо, як завжди, хотіла просити вибачення. Але наскільки це було доцільно зараз?

     Коробки з його мотлохом пхали мені під двері, а мені доводилося стягувати все самій. Перший раз я, звісно, подзвонила у дверний дзвінок, але відповіді так і не було. Я швидко здалася і вирішила зробити все як завжди за тією схемою, що властива мені.

     Але хто ж тоді з нас більше винен?

— Клопіткий день? — його голос і так само простягнута мені назустріч коробка, вирвали мене з роздумів.

— Трохи... — я забрала свою посилку і почала відчиняти двері.

— Я хочу заздалегідь перепросити, адже випадково відкрив її. 

— Нічого страшного, дякую, що повернув її мені. — натягнувши робочу посмішку, я зникла вже у квартирі.

     Тепер про несмак всередині буде відомо не тільки мені. Не знаю чому, але мені навіть стало трохи соромно.

     Я ніяк не могла зрозуміти, чому мама вважає, що те, що було модно багато років тому, матиме гарний вигляд зараз.

     Благо я можу не вдягати нічого з того, що лежить там усередині. Її поруч немає, тому вона не зможе мене змусити.

     До того ж бажання виряджатися на зустріч із Маркусом у мене немає. Адже кожен із нас розуміє, що ці дві години будуть марною тратою нашого часу.

     Маркус Нолз — це син маминої подруги. Вони народили нас із різницею в десять днів. Він старший за мене.

— Як добре, що Маркус все ж старший за тебе. Чоловік завжди має бути старшим за жінку, запамʼятай Івонн.

— Звичайно, бабуся.

     Чомусь вони в якийсь момент вирішили, що ми будемо ідеальною парою. Це сталося на першій річниці весілля моїх батьків, коли він запросив мене на вальс.

     Мені ні з ким було обговорити, що Маркус мені абсолютно не подобається. Навіть Роксана, завжди твердила, який він гарний. Так, краси в нього не відняти, але наскільки ж він порожня людина.

     Йому цікава тільки зовнішність і гроші.

     Якби мій батько не був капітаном далекого плавання і не мав у своєму арсеналі гарний рахунок у банку та кілька квартир, гадаю, Маркус, як і його мати, не водилися б із нами. 

     Поставивши коробку на підлогу, я попрямувала до ванної кімнати, але раптовий дзвінок домашнього телефону змінює мої плани.

— Ал...

— Івонн, я не розумію де ти пропала?! 

— Привіт, мамо... — я вирішила присісти, бо діалог явно міг затягнутися.

— Івонн, я тебе питаю, що з твоїм телефоном?! І бачиш як добре, що є хоча б домашній! Як би я тобі ще могла додзвонитися?!

— Мій телефон розбився. — коротко відповіла я і почула лише хвилинне мовчання, яке означало...

— «Батько повернувся!» — я почала натхненно накручувати на палець кручений дріт трубки.

— Я переживала Івонн.

— Не варто, все добре.

—Ти отримала посилку? 

— Так.

— Відкривала вже?

— Хотіла, — це була абсолютна брехня, за яку мені нарешті нічого не буде — але зателефонувала ти і я не встигла.

— Там кілька суконь, гадаю Маркусу сподобається... — на задньому фоні було чути незадоволений голос батька, від чого я мимоволі посміхнулася. Батькові теж не дуже подобався Маркус, але під тиском матері мені довелося сказати, що він сам симпатичний мені.

— Я думаю, ти хотіла сказати про твою улюблену чорну сукню?

— Так, Івонн! Дуже рада, що ти памʼятаєш!

— Тоді, я зараз подивлюся що там і...

— Ох, Івонн, тато хоче поговорити! На милий...

— Ів, крихітко, привіт! — ніжним оксамитовим голосом вимовив він.

— Привіт, тату! Як твій рейс? Ти так несподівано повернувся! Рада, що з тобою все добре! — я справді була дуже рада його поверненню. Бо це означало, що хоч ненадовго, але мати дасть мені спокій.

— Зі мною все добре! А ти як?! Одягайся обовʼязково тепліше, а то на вулиці так холодно!

— Звичайно, тату!

— Ів, я там дещо поклав у посилку. Думаю тобі буде приємно це згадати!

— О-о, про що ти?

— Сама дивись, а то не хочу видавати мамі наш секрет! Бувай, донечко! Ми любимо тебе!

— Бувай, тату!

     Аарон Філліпс. Він не мій рідний батько.

     З появою Аарона в нашому житті, я нарешті хоч зрідка могла почуватися дитиною або щасливішою.

     Моя мати й так має авторитарний характер, а через невдалі стосунки з моїм рідним батьком, все ще більше погіршилося, поки вона не зустріла його.

— Івонн!

— М?!

— Познайомся це Аарон!

     Мені тоді було всього шість. Мій тато, тодішній «дядько Аарон», був настільки світлою людиною, що фактично через рік я стала називати його батьком.

     Він залишився таким і донині.

     Шкода, що в рік, я могла його бачити максимум по пʼять місяців, але цього часу було достатньо, щоб почуватися вільнішою і сміливішою.

— Ти повинна намагатися бути хорошою дівчинкою заради тата! Він стільки робить для нас, Івонн!

     Так. Я завжди готова заради нього старатися. І так вдячна, що він усе таки наполіг на тому, щоб я жила окремо.

     Щодо нашого секрету, був один такий. Я віддала йому на збереження свій дитячий щоденник.

     У ті дні, коли він брав мене подивитися на кораблі, я вписувала туди свої враження й оформляла сторінки. Він зберігав його у себе, адже я не хотіла, щоб мама знала про нього.

     Пізніше так склалося, що я була завантажена всякими гуртками та курсами. Щоденник став мені не потрібен, тому що дорослішаючи, моє життя стало схоже на суцільний день бабака.

     Але сьогодні я нарешті змогла щось змінити! Не знаю, що чекає на мене завтра, але мені було приємно нарешті вирватися з цього замкнутого кола.