3

Я була у подруги два тижні. Вона вирішила, що мені треба дуже гарно відволіктись,тому влаштувала мені активний відпочинок. Я б сказала - надто активний відпочинок. Ми їздили на екскурсії, гуляли містом, ходили по магазинах, міряли різні сукні, фотографувались, знайомились з цікавими людьми, а потім,коли її діти лягали спати, ми сідали на кухні, пили чай,їли морозиво і розмовляли про нашу юність, яку пережили разом.

Весь цей час ми переписувались з моїм новим знайомим. Я вже звикла, що він є. Кожного ранку він бажав гарного дня і кожного вечора питав про те,як пройшов мій день. Я зловила себе на думці,що вже чекаю сама його повідомлень. Він надіслав мені своє фото,щоб я не переживала,що він старий і не гарний. Виявився навіть дуже симпатичним чоловіком.

Ми дізнавались один одного все більше. Він відволікав мене від думок про те,що моя сім'я втрачена. Я стала менше плакати і вже навіть почала вірити в те, що є на сайтах знайомств порядні люди.

Моє гостювання у подруги закінчилось. Мені потрібно було вже їхати додому.

По дорозі я захворіла...Були протяги, багато людей..десь підхопила якийсь вірус і приїхала з кашлем.

Саме перед тим,як ми повинні були зустрітись. Він подумав,що я злякалася. Довелось пояснювати,що дійсно хвора.

Я лежала в ліжку,коли отримала смс:

Він:Як почуваєшся?

Я: Не дуже добре.

Він: У тебе,хоч є чим лікуватись?

Я: Я сходжу в аптеку пізніше. Попила чай..

Він: Скинь адресу і напиши що купити.

Я була не готова до такої зустрічі, тим паче,що людина здалеку буде їхати,щоб привезти ліки..

Я: Не потрібно їхати, я сходжу сама.

Він: Ти так мене боїшся?

Я: Ні, я не виглядаю як для першої зустрічі.

Він: Навіть не переймайся. Скидай адресу, я виїхав.

Я скинула назву вулиці і номер будинку. Зробила собі чай з лимоном. Нервувала дуже сильно. Адже і хотілось зустрітись після довгої переписки,бо вже ніби і звикли один до одного.

Через хвилин сорок прийшло повідомлення:

Я приїхав.

Відкрила двері.

Він був високого зросту, чорнявий, доволі спортивної статури і приємної зовнішності.

Зайшов у квартиру і ніби вже не перший раз був тут. Пішов на кухню, увімкнув чайник.

Так цікаво бачити у себе на кухні незнайомого чоловіка,який веде себе ніби мій чоловік)

Він приготував мені чай, додав лимон. Витягнув з рюкзака ліки і цукерки. Поставив усе на стіл і сів на табурет.

-Як я тобі? - запитав

-Цікавий. А тобі чай?

-Я не питиму. Ми з тобою поїдем десь погуляємо

-Я не впевнена,що у мене є настрій десь йти гуляти. Мені б полежати під ковдрою.

Він посміхнувся.

-Відкриєш вікно на провітрювання, а сама трошки прогуляєшся.

Я випила чай, взяла кофту і в той момент, коли відкривала двері, побачила на його пальці обручку..

Ми приїхали в кав'ярню. Він узяв нам каву з десертом і сів за столик.

-Чому відразу не сказав?

-Боявся ,що не захочеш спілкуватись.

-Правильно боявся.

-Що тепер?

-Тепер доп'ємо каву, попрощаємось і ти поїдеш.

-Все не так як ти думаєш.

-Ооо, мені завжди подобається,коли так говорять про очевидне.

-Ти не так все зрозуміла. Коли почалась війна моя дружина забрала дитину і поїхала за кордон. Я не міг з ними поїхати,тут ще батьки мої залишилися. Час йшов,відчувалось ,що ми охололи одне до одного. Це не стерпно бути самому. Про це ніхто не говорить, але багато хто так страждає. І немає ж різниці тобі, все одно вільного нормального не знайдеш. Ми могли б з тобою зустрічатись..Да ти дуже хороша і я не бачу себе поряд з тобою,ти заслуговуєш на краще. Але ми могли б бачитись для приємного проведення часу.

Сказати ,що я була в шоці, нічого не сказати.

-Знаєш,що я найбільше ненавиджу? Брехню. Просто не можу терпіти.

Я встала. Голова паморочилась і дуже хотілось лягти в ліжко. Тільки тому я дозволила йому підвезти мене додому. Ми попрощались і я вийшла...

Він ще багато і довго  щось писав..

Але я вже не читала. Видалила всю переписку. Видалила чат і заблокувала назавжди.

Розчаровуюсь в чоловіках з кожним разом все більше....