18 Сашко

Ммм… коли тебе пробує нагодувати жіночка віку і зовнішності Ангели Меркель, це одне. А коли їжу тобі з звабливою усмішкою протягує Руслана, та ще після розмов про всілякі там фотосесії – по тілу розливається жар. І хочеться їсти, але геть не омлет.

Якого біса якийсь збоченець з фотокамерою буде витріщатись на її тіло? Звідки такий рівень довіри? І головне, якого біса.. а бляха-муха, починаю повторюватися! І не дарма. Бо був у мене знайомий в Швейцарії, що, сука, вдавав з себе  гея-травестідіву, затягував дурних дівчат на фотосесії до себе в лігво: «ахаха, ми ж подружки… хі-хі давай спробуємо щось відвертіше… о, тобі пасуватимуть ці перли і пір’я…». А потім мало того що фоткав їх голими так, що і на секс розводив «по дружбі»,  так все те ще знімала прихована камера, і потім наш «псевдогей» продавав контент різним збоченцям.

Чому так відбувалось, і дівчата йому охоче давали? «Немає такої жінки, яка в душі не мріяла виправити гея, - відверто розповідав мені цей типчик, пишаючись своєю фішкою – Ти уявляєш, вона ж буде все життя думати, що саме вона така сексуальна, що навіть у підараса на неї встав!».

Так, до чого це я? Треба проконтролювати ту фотосесію! Щоб вже точно знати як воно все відбудеться. Звісно Руслана мене не запросить. Перед мною їй виходить роздягатись ще зарано. Ну нічого. Головне знати коли все відбудеться, а там і без запрошення зазирнути можна.

- І де плануєте робити фото? – ніби між іншим повернувся до розмови я, відшукуючи поглядом на кухні Русі чайник.

Ага, я не тільки планую тут повечеряти чим Бог послав. Але ще і затриматись на чай. Тим більше, що за вікном нарешті почався дощ. Невже їй буде по приколу сидіти самій в цій громаді під шум грому? Мені б точно було незатишно.

- У мене, - відповіла Руслана. – Тут у нас стільки цікавих кімнат є…

- Так, до речі, чудовий будинок! І я так глянув задній двір просто величезний! Якщо хочеш можемо влаштувати барбекю, як тобі ідея? – Я вміло зізскочив з потрібної мені теми, щоб повернутись до неї згодом. – Баварські ковбаски на вугіллі пробувала? Унглаубліх лекер!

Помітив, що у Русі заблищали очі. Тут хтось явно не проти німецької кухні. І я додав контрольний постріл:

- Особливо з пивом. У мене є запаси нашого німецького, не багато, але для дегустації достатньо.

- Чудова ідея, - кивнула Руслана. – Пікнік на природі… так, думаю цього мені точно давно не вистачало.

- Домовились! – я розплився в задоволеній посмішці. І поліз в порожні кухонні шафки шукати чай. Готувала Руся і справді не часто, бо більшість шафок не могла похвалитись вмістом. У всякої пристойної господині там мали б бути запаси круп і макаронів. Тільки не в Русі.

Це викликало у мене певний дисонанс. Здавалось, судячи з шару пилу на верхніх поличках, що кухнею користувались дуже рідко. Дивно так. Кабінет необжитий. Кухня не використовується за призначенням. Цікаво, а як в інших кімнатах? Мабуть, у дівчини і справді депресія, раз вона так байдуже ставиться до свого будинку.

- Чай з персиком і жасмином, - мені пощастило нарити якусь розпочату пачку. – У тебе чудовий смак!

- Дякую, - Руся забрала порожні тарілки і віднесла їх в мийку.

- Ти з цукром п’єш, чи без?

- З цукром, - вона кивнула мені через плече.

- Я теж. Який збіг, - я залив чай окропом. І підійшов до футлярів з коштовностями. –  Зараз зроблю кілька фото. Коли ти кажеш можна їх забрати?

- Після завтра, - Руся підійшла до мене, зазирнула на те як я клацаю камерою. Мені здалось, що вона якось гучніше втягнула носом повітря. Ніби принюхувалась. Чи то просто вигляд коштовностей справляє на неї таке враження?

Я повернувся. А ні. Це спраглий погляд я розрізню з тисячі. Так дивиться жінка, яка тебе хоче. Може сама ще не розуміє, але вже відчуває голод. Мав би просто порадіти, але відреагував надто нетипово для себе. По тілу прокотилась хвиля мурах, і кров з розгону гепнулась об ширінку, вибиваючи запобіжники в мозку.

Зробив крок до Русі на зустріч і поклав їй руки на плечі. Зазирнув в її очі кольору місячного світла в воді.

- Ти часом не Овен по гороскопу? – стиха запитав у дівчини. Збудження, збудженням, а навики то мої завжди при мені. Вона розгубилась, втямлюючи до чого це  я питаю, ну а я… Знову поліз цілуватись!

Ця дівчина стає моєю персональною скалкою. Де там грані між жагою і одержимістю? Не знаю, бо не міг себе зупинити, дозувати свої вчинки, а просто віддавався власним відчуттям, і тому як Руся податливо відповідає.

Маю її отримати за будь-яку ціну! І готовий втілювати цей план у життя негайно. Тим більше, що великих зусиль для того і не треба прикладати. Зараз, в цьому будинку нас тільки двоє. Думка, про те, що ніхто не зможе стати мені за заваді вдарила в голову як вино, і я сильніше притиснув тендітне тіло до себе.

Торкнувся Русиних губ язиком, змушуючи солодкий ротик відкритись. Я пестив її язик, а подумки вже був далі. Звільняв її від одягу, і вкривав поцілунками інші ділянки її тіла. І чим більше я про це думав, тим сильніше заводився. Серце гупало об ребра, підганяючи мене, в той час як м’язи в паху напружувались спричиняючи майже біль.

О це так Руслана! Уявити навіть не міг, що вона подіє на мене з такою силою! Чи десь в омлеті був афродезіак? Хм… Наступного разу захоплю в подарунок устриці… Бляха, про що я тільки думаю? Точно розум вибило…

Телефон озвався протяжною мелодією в мене в кишені. Це викликало ледь не фізичний біль, але змусило відпустити Руслану.

- Майн херц брент, Руся, - пробурмотів я. Ковтнув свіжого повітря, і таки дістав сматрфон, щоб побачити на дисплеї «Толік». Бляха-муха, я ледь не шваркнув тим телефоном об стіну. Якого хріна воно мені ще й наярює?

- Може ти відповіси? – запитала Руслана, хапаючи до рук свою чашку з чаєм, і відступаючи на безпечну від мене відстань. Тіль Ліндеман саме затягнув перші слова пісні «Ich werde in die Tannen gehen, Dahin wo ich sie zuletzt gesehen». Я зморщив носа. На Толіка треба поставити щось персональне, і менш романтичне ніж «Оне діш».