12 Сашко

От що нормальна людина розуміє під «темними ліліями»? Це які, бляха-муха? Чорних їй захотілось чи що? Всі дівчата як дівчата, а ця… з прибабахами.

Я таки знайшов темні, майже коричневі лілії. Кольором вони були, як пересмажене м'ясо. От поясніть мені, простому чоловіку, що в цих квітах такого прикольного, чим вони краще від білих? Ще і тхнуть на весь автомобіль. Ледве доїхав до тієї філармонії. Цікаво, що Руслана там робила? Серед білого дня? Для концерту зарано.

Ще більше мене здивувала якась довга штуковина, яку дівчина тримала в руках. Щось таке цікавезне, запаковане в дорогий обгортковий папір. І усміхалась Руся поглядаючи на те так загадково-мрійливо.

- Я покладу це тут? Ці шанувальники проходу не дають своїми подарунками, – поцілувавши повітря біля моєї щоки, що мало б імітувати приятельське привітання, запитала дівчина, вмощуючи свою незрозумілу штуковину на заднє сидіння. Так, хто це тут мою грядку підгортає? Який такий мудак вирішив запустити свої загребущі ручки в багатства Руслани? – Як мило з твого боку забрати мене і погодувати! – похвалила мою ініціативу між тим дівчина.

- Тут я потішив в першу чергу себе, - чесно відповів їй. – У твоїй присутності мій апетит зростає.

Хм. Прозвучало злегка двозначно. Але так і мало бути задумано. Та і взагалі.  Я ж не брешу, чому тоді я червонію? Отакої. Я сам собі усміхнувся. Що то молоденька супутниця. Прямо в душі все розцвітає в її присутності!

- А ось і ресторан! – їхати було на щастя не далеко. – Шкода, що ти не схотіла перенести зустріч на пізніше. Тут ввечері виступають стендапери. Я ще погано розумію український гумор, тут би ти стала мені в нагоді.

- Я не їм після шостої, - зітхнула Руся. – Ну а сидіти над порожньою тарілкою не люблю. Тоді мене сильно розбирає навіть від келиха вина, А п’яна я, - дівчина трішки знизила голос. – дуже непередбачувана.

Від чуттєвих ноток в її голосі у мене стали дибки волосинки на зап’ястку. Вже мрію її напоїти!

Ми пройшли в напівтемне приміщення розкішного залу. Тут же підійшла хостес, щоб провести до заброньованого столику. Вишколена обслуга ніяк не відреагувала на згорток в руках Русі. Не розумію, чому вона взяла його з собою, що там такого цінного?

 Важке меню в шкіряних палітурках зайняли пів столика. Руся поринула у вивчення позицій.

Я теж зиркнув в меню. В кухні, навіть у високій, мене мої жінки натаскали добре. Тому тут я не боюсь показатись невігласом.

- Пропоную замовити "Вітелло тонатто", з кораловим грибом, - помітивши страву в меню запропонував дівчині.

- Ммм, - Русла мило усміхнулась.

- А ще ось, «Бальбука під лускою", - я тицьнув пальцем на гребінці. Нехай сьогодні буде морська кухня, в доповнення першого враження з яхтою.

- Бамбука.. тобто я хотіла сказати «Бальбука» навіть звучить смачно, - знову кивнула Руся.

Я замовив вино, і приготувався чекати замовлення. Руслана ще зазирала в меню.

- О, тут є качка, - оживилась Руся, перегорнувши сторінку. – Давай качку, замість бамбуків?

- Не любиш морепродукти?

- Люблю м'ясо.

- Як скажеш, - я кивнув, знову покликавши офіціанта.

Руся позиркувала на годинник на телефоні, поки нам несли вино. І була вся якась сама не своя. Геть не схожа на ту дівчину, що вчора фліртувала зі мною по телефону. Та ось офіціант акуратно розлив напій в пузаті келихи.

- То як пройшов вчорашній аукціон? – запитав, ніби злегка байдуже, в дівчини. А сам напружився. Невже продала свою дорогоцінність?

- Чудово.

- І що продавали?

- Намисто, але то було так, для затравки, я ще планую продати кілька речей, тих що дарував мені Фелікс, - дівчина знову посумнішала. – Дивитись на них не можу після всього.

- Хочеш я тобі допоможу? – я пригубив вино. – Аукціони в Україні то дитячі забавки. Та у мене є вихід на європейські, де водяться справжні цінителі і справжні гроші.

- Мене не особливо цікавлять гроші, - дівчина відмахнулась. – Я просто хочу робити корисні справи, і позбутись негативу.

- Тим більше варто довірити справу професіоналу! – я спробував накрити її руку своєю долонею. Не прибрала.  – Тільки уяви скільки благодійності можна зробити маючи втричі більше грошей?

- Але я б не хотіла тебе навантажувати своїми проблемами, - Руся похитала головою.

- Ну які там навантаження? – я дозволив собі погладити пальцем шкіру її долоні. Руся все ще не забирала руку, це добрий знак. Додав, тримаючи зоровий контакт: - Я займаюсь цим все своє життя. Для мене це буде в радість.

- Ну добре, - дівчина здалась. – Я буду дуже вдячні тобі.

- Чудово. І що ти плануєш продавати?

- Ще не знаю. Речі треба передати тобі? Щоб ти їх оцінив? – вона таки забрала свою руку і сховала її під стіл.

- Поки буде достатньо фото, - головне не відлякати жертву. Спочатку вона має повірити, що все справді відбувається так як треба. Коштовності я заберу потім, і можливо, якщо все буде добре, навіть поверну дівчині за них половину вторгованого.

Тут все залежить від довго тривалості наших стосунків, і як багато всього вона планує продавати.

 Офіціант приніс велику білу тарілку, на якій живописно лежали шматочки телятини під соусом, бурякові чіпси і якийсь сир. Не страва, а картина.

- Гуттен апетит, - побажав я Русі, і взявся за виделку. На смак теж було не Толікова картопля, однозначно. Качка обіцяла бути ще кращою за закуску.

Руся знову нервово поковзала сідницями по стільці, і зиркнула на телефон, якось без ентузіазму копирсаючись  свої тарілці.

Ну це вже ні в які ворота не лізе.  Я тут стараюсь з усіх сил її вразити, а вона дивиться так, ніби їй в тарілку тарган упав! Підхопила виделкою тонкий слайс телятини, поклала його до рота.

- Здається кухар забув його кинути на сковорідку, - стиха повідомила мені дівчина, і відсунула тарілку, щедро запивши телятину вином.

Ну, може, хоч нап’ється як слід? І мені сьогодні пощастить?І ми поїдемо до неї в гості? Бо до мене не можна. У когось в домі заводяться таргани, а у мене завівся Толік. Треба буде сьогодні у нього запитати, коли він планує припинити свої гостини, бо щось вони затягнулись. Коли я збирався на побачення з Русланою, Толік збирався на роботу, розкидавши по моїй квартирі половину своїх шмоток.