10 Сашко

Коли я повернувся із спортзалу, що коштував мені значних зусиль - нікому не раджу ходити на тренування з похмілля, бо почуваєшся як ганчірка якою кілька разів витерли підлогу, Толік нікуди не зник. А я так сподівався!

- Щось я захрип, - пожалівся цей алкоголік. А хто б не захрип після кількох годин караоке? – У тебе є сирі яйця?

- В холодильнику подивись, - я ліниво поплентався  в душ. Поки добрався додому знову вимок від поту.

В душі була наляпана вода на підлозі. Я такого неподобства собі ніколи не дозволяв.

Коли я роздягнувся  і став під струмені води, то не стримав крику і матюків. Мало того, що вода була холодною, так ще і лилась не із зйомного змішувача, а з верхнього. Хто цього ідіота просив хазяйнувати в моїй ванні?

По голосному ржачу Толіка, який перебив навіть шум води, стало зрозуміло, що цей трюк він зробив навмисно.

Присутність приятеля починала дратувати. Вже не дочекаюсь поки він збере свої манатки і змиється туди звідки з’явився. У велике нікуди, де його і місце.

- Ну як водичка? – запитав самовдоволено друг, який відшукав таки яйця, і тепер присипав сіллю невеличкий отвір в шкаралупі. Мене ледь не знудило від видовища того, як Толік п’є сирі яйця. Ні, я розумію, голос і все таке. Але у приятеля і так не горлянка, а порожнє барило з відмінною акустикою, йому ніякі яйця не треба, щоб орати на всю квартиру.

- Дурний жарт, - я поставив чашку в кавоварку, і дістав пачку з вершками з холодильника.

- О, а я все думав, як воно вмикається, - зрадів Толік, почувши гудіння вбудованої кавомолки. – І так і сяк тицяв…

- Ти що робив? – я кинувся до дорогущої машини із приготування кави, і з сумом побачив велику калюжу, яка розпливалась із-під кавоварки.  Сподіваюсь Толік її не вграв, а просто кілька разів невдало спустив воду, не підставивши чашку куди слід…

- Класно ти все таки живеш, - ніскільки не відчувши докорів сумління спробував підлизатись Толя. – Я б теж так хотів… Полька була б у захваті від такого диванчику. А скільки на ньому можна поз…

- Ще одне слово про мою сестру і я ..! – у мене здається заскрипіли зуби, так міцно я їх стиснув.

- Тю. Ти чого? Вона ж доросла дівчина, я дорослий мужик, що природно то не потворно!

Я плюнув на Толіка, забрав свою каву, витер калюжу навколо кавоварки і пішов на балкон палити.

Треба запросити Руслану кудись. На виставку може якусь? Ні, поганий варіант. Наскільки я розумів, дівчину не дуже цікавить сучасне мистецтво. То і не буду заморочуватись, і поведу в ресторан! Нагодую її як слід, не тільки до чоловічого серця шлях лежить через шлунок. Жінки теж люблять смачно попоїсти. І люблять чоловіків, які крізь пальці дивляться на ці їх маленькі слабкощі.

Тепер треба дочекатися слушного моменту. Сьогодні телефонувати дівчині аж ніяк не можна. Вона має перебувати в непевності. Не знати чи справила на мене враження чи ні. Чи зателефоную я знову чи ні. В ідеалі звісно було б якби вона сама мене набрала.

Ну от подивимось, наскільки я впорався з першим побаченням. Чи виріс в її очах?

А поки в планах було забрати свій автомобіль від стейк-хаусу, де ми з Толіком почали святкувати свою зустріч. Бо після того ресторанчику був бар, потім караоке, потім афтепаті. І звісно я вживав алкоголь, тому кругом їздив на таксі.

Повернувся в квартиру, мимохіть зиркнувши на себе в дзеркало. Волосся висохло за кілька хвилин перебування на балконі, і тепер стичало в різні боки. Майже як в Толіка.

Приятель чистив картоплю.

- Їсти в тебе не густо, - поділися враженнями товариш. – Але я зараз це виправлю.

З картоплею він порався спритно, я аж задивився. А потім заходився хазяйнувати біля плити. Якщо я і думав пообідати десь в місті, то потім відмовився від цієї ідеї. Смажена картопля пахнула ностальгією. Дано забутими студентськими роками…

Пригадалось як ми купували пляшку чогось міцного, і прокрадались в дівчачий гуртожиток. Ті смажили здоровенну пательню картоплі, діставали огірки і помідори. Хтось неодмінно приносив гітару.

Тож я підійшов до зони, яка була кухнею, і просто гортав стрічку новин в телефоні, поки приятель вправлявся з нашим обідом.

- Так-с, посолимо, поперчимо, о а це що за хрінь? – Толік інспектував скляночки з приправами, які я сприймав не інакше як щось декоративне, розставлене на поличці для збору пилу. – Апчхи! Фу, не пойми що… а це здається сушений кріп, сюди його… ммм, здається це не кріп… Ну нічого, і так сойдьот. Зараз ще тільки оцього досиплю, - хлопець сипав до картоплі все підряд. Чисто чоловічий підхід до готування.

Я здався і поліз в холодильник шукати овочі на салат. Їх там звісно не знайшлось. Бо салати я ніколи не робив сам для себе. Тільки в тому випадку, якщо хотів справити враження на якусь жінку. Але в цій квартирі ще не ступала жіноча нога. А попереднім моїм коханкам я готував за перевіреними рецептами. Або рибу на грилі, або стейк. Такі речі складно зіпсувати.

- Ну от нарешті і обід! – повідомив Толік, насипаючи картоплю в тарілки, і попутно відправляючи щось до рота прямо із сковорідки.

Ми розмістились за барною стійкою, Толік поважно зиркнув на годинник.

- Так, зараз швиденько перекусю і побіг, - повідомив він мені. – Через дві години у нас замовлене свято, треба ще заїхати по реквізит. А у тебе які плани?

- Машину заберу, з’їжджу на мийку, - став перелічувати я. – Потім мабуть до барбера, бо ще не вирішив чи залишати бороду чи збрити…

- Фу, з бородою жарко, ну його, - Толік потер своє підборіддя. Тут я був з ним згодний, тож може і не їхатиму в барбершоп. А поголюсь вдома. – Ввечері нікуди не збирався? – продовжив Толя. – Ну от і добре. Я візьму пива. У тебе така плазма, вже уявляю яка там якість зображення, подивимось якийсь бойовик.

Я випав в осад. І хотів сказати, що вечір у мене зайнятий. Але потім подумав, що може воно і на краще. Так принаймні я відволічусь від думок про багату вдову. Коли я просто так пив пиво і дивився кіно?