8 Сашко

Треба було замовляти яхту на годину більше. Так думав я, притискаючи тендітне тіло Руслани до себе, і спостерігаючи як розширюються її зіниці від нашої близькості.

Треба було замовляти яхту на довше. Це було гострим, я б навіть сказав пекучим, відчуттям, коли противний голос, який би я впізнав із сотні, волав «Саня Бабак!». Звідки воно вилізло? В костюмі велетенського мультяшного героя неслось на нас з Русланою щось, чого я б волів не бачити ніколи. Та краще вже на тьотю Жанну вживу витріщатись ніж на це руйнування всіх моїх прекрасних планів.

Я вдав, що фіксик кричить не до мене. Хоча більше окрім купи дітвори тут звертатись таким тоном було наче ні до кого.

Повернувся до своєї прекрасної супутниці, готовий запропонувати їй поїхати  в клуб розважитись. Сама ж жалілась як їй без чоловіка погано і сумно. Як вона хоче розради. От би і розрадились спочатку коктейлем, а потім феєричним сексом. А те що секс зі мною завжди феєрія це я не перебільшую. Я ходив на курси масажу і тантричного сексу теж. Мої коханки могли б жалітись на мене в чім завгодно, тільки не в умінні користуватись своїм і їх тілом.

Але все летіло в тартари.

- Саня! Ну? Як ти тут?! – фіксик вже був поруч.

- Ходімо звідси, - я спробував силою забрати Руслану, але вона вклякла. Чи то здивована появою фіксика чи ще чогось.

- Я букет забула, - раптом промовила дівчина. І тихше запитала: - Ти знаєш цього?

- Ніхт! – я відступив на крок від чудовиська в блакитному плюші.

Чудовисько стягувало плюшеву голову, щоб явити світу червону пику із мокрим від поту волоссям, налиплим на чоло.

- А так впізнав? – сяючи як нова копійка запитав приставучий фіксик. – Це ж, я - Толік! Ну пам’ятаєш?

- Ніхт ферштейн, - я відвернувся від радісно-придуркуватого Толіка. Звісно я його впізнав.

Треба вшиватись звідси, поки він не наляпав своїм довжелезним язиком ще чогось такого.

- А квіти? – вперлась Руся.

Та дався їй той віник! Я вже й сам відчував, як починаю синіти і вкриватись потом, перетворючись на подобу толікофіксика.

- Зараз принесу, йди до машини, мила, - приречено пробурмотів Руслані, розвернув її в інший бік від себе і кивнув Толіку, який знову відкрив свою пащеку щось сказати, щоб йшов за мною.

- Санчо! – ледь ми відійшли на кілька кроків від Руслани, заторохкотів знову колишній приятель. – Я вже думав це не ти. Думав лажонувся і обізнався!

Бля, бля, бля! Ну що мені коштувало поламати комедію ще хвилинку? Де моя бісова витримка, коли вона так потрібна?

- Пельку стули! – я не стримував свого гніву, крокуючи до «Комети». Але не витримав, і потягнув фіксика за рукав в тінь біотуалетів. Притис гада до стіни: - Ти чого розкричався на всю вулицю?!

- Та не кричу я, то у мене голос такий, - ні грами не розкаюючись відповів приятель. – Я так зрадів коли тебе побачив. Оце так зустріч!

- Ти дівчину мою налякав!

- Оту? – кивок в бік Руслани. – Ага. Тьолка що треба! Я про неї навіть читав у Фейсбуці.

- Що?

- Щось там про якісь кольє чи пекторалі. Як ти її закадрив?

- Не твого розуму справа!

- Слухай, якщо ти на мене за сестру свою сердишся, то я…

Ось тут я зрозумів, що більше нічого не розумію. Повільно видихнув. Дорахував до десяти.

- Слухай. Я на тебе не сердюсь…

- Саньок! – чергова щаслива посмішка. - Я ж знав, що ти мене, як мужик зрозумієш. А вона все – от Саня дізнається, голову тобі відірве!

- Що я мав дізнатися? – якесь не дуже добре відчуття ковзнуло по грудях.

Чуяла моя дупа, що їхати в Україну погана ідея! До своїх проблем тепер ще і сімейні. Якщо я планував по тихому розійтись з Толіком, то тепер мав дізнатися що він натворив в Кривому Розі, бо справа стосувалась меншої сестри!

В кишені завібрував телефон. Але я не  поспішав його виймати, буравлячи поглядом Толіка, який однозначно щось накосячив. І про це щось моя мати необмовилась жодним словом. Що тільки більше насторожувало.

- Я їй не зраджував! – замість пояснень ще дужче заплутав мене приятель.

- А ти з нею зустрічався? – мозок намагався опрацювати інфу. Мама не казала, що Полька мутить з Тольком! А головне коли ця коза так виросла?

- Ну ми як би одружитись хотіли…

- Щоооо? – у мене ледь очі не вилізли з орбіт. – Щоб Пауліна з тобою? Голову відірву! – і тихіше додав: - Обом! А тобі ще і яйця!

- Я все поясню! Все!

- Спочатку я послухаю її версію, - я вийняв телефон, щоб негайно набрати меншу сестру, десь в душі сподіваючись, що Толік злякається і втече, позбавивши мене тягара і проблем, та помітив смс. «З’явились термінові справи, викликала таксі. Дякую за гарний день. Руся».

Кулак з пересердя опустився в стінку біотуалету, залишаючи на шкірі шматки старої фарби, яка боляче впивалась в шкіру.  Толік раптом присмирів, дивлячись на мене трішки з острахом. Невже придурку почало доходити, що його довгий язик - це його найперший ворог?

- Гей, голубки! Ви там шукайте свої «закладки» тихіше! – глухо закричав хтось з кабінки, і гепнув мені по стінці зсередини у відповідь. – Розвелось наркоманів, посидіти спокійно людині не дадуть…

- Пішли, - я зрозумів, що повертатись на «Комету» немає сенсу. Руслану я проґавив.

- Я тільки реквізит здам, - Толік помахав головою свого мультяхи. – Пощастило, що вже закінчували.

Як він так в усьому позитив знаходить? Навіть в тому, що я йому хочу пику натовкти.

Я повагався дивлячись на сматрфон. Кому телефонувати? Мамі чи Польці? А, головне, на який хрін воно мені треба? Але сумління підказувало, що треба ще й як.

Вирішив, що зателефоную батьку. З мамою у мене стосунки не дуже теплі. Від того часу, як я проміняв кар’єру металурга на арену цирку. І навіть те, що згодом мене взяли в склад основної трупи і ми поїхали гастролювати Європою мою маму не зм’якшило. Наше спілкування обмежувалось пересиланням посильної фінансової допомоги з мого боку. Сестра ж була на десять років молодшою від мене, тому ми ніколи не були з нею в близьких стосунках. Зараз у мене взагалі був ступор – Полька і заміж…