7 Руся

Брют-бруд-брєд. Гидота рідкісна. Я насилу проковтнула те шампанське й видушила з себе усмішку. Закусила полуницею, але й та виявилась кислющою. Не щастить, так не щастить. Всі мої сподівання хоч трохи розважитись розвіялися по вітру. Виявилось, що «прогулянка на яхті» тільки звучить круто. Насправді можна здохнути від нудьги. Ось якби Бенн замінив Брют на прохолодне пивце, полуницю – на тарань, прихопив пару вудочок і мотиля… Тоді б вдавати зацікавлення його лженімецькою пикою було б куди простіше. А так, доводилося докладати зусиль. І не малих.

Мені було важко підтримувати образ нещасної вдови, подавляти у собі бажання скинути Алекса за борт та одночасно підігрівати інтерес до своєї персони. Часом я таки випадала з ролі, і в той момент відчувалась така настороженість з його боку, що операція опинялась на межі краху. Все ж таки, розводити йолопів значно простіше… Вирішила сприймати це, як прокачку своїх навичок. Особистісний тренінг, мать його.

– Хочеш, розкрию невеличку таємницю? – промовила, спостерігаючи за хвилями Дніпра.

– На зіхер.

І що це означає? Задовбав своїми фразочками. В будь-якому випадку, його думка мене мало цікавила, тому я продовжила:

– Це моє перше побачення після смерті Фелікса.

Слово «побачення» неабияк збадьорило Бенна. Очі заблищали, як у кота яйця.

– Тому ти була настільки напружена зранку? – промуркотів він.

Та й я зараз недуже-то на розслабоні.

– Так. Спершу навіть не придала значення нашій домовленості.

– Дарма. Александр Бенн слів на вітер не кидає.

Відпила ще один ковток і затримала погляд на ньому, ніби намагалась переконатися в правдивості його заяви.

– Я бачу.

Бенн чомусь не поспішав продовжити розмову. Здавалось, йому більше подобалося роздивлятися мене. Вивчав, паскуда. Я піднялась на ноги, перетнула палубу й сперлась руками на поручні. Ех… зараз би скинути одяг і пірнути! Ото був би кайф. Натомість я лише поправила дебільний капелюх, що здіймався від найменшого подиху вітру.

– Все ж таки, Київ – неймовірне місто.

– Ага… – тільки, якщо ти піжон з Подолу. На моїй Троєщині зовсім інші пейзажі. – Не хочеш залишитися тут назавжди?

– Якщо буде заради кого.

Ой, прямо в серденько! Чувак, я ж не школярка. Міг би вигадати щось оригінальніше. Власне, а чому б трішки не напружити і його? Вирішила розважитись:

– Розкажи про себе, – час для душевних історій. – Чим займаєшся? Окрім того, що катаєш жінок на яхтах.

Він сунув руки в кишені, відвів погляд на горизонт.

– Як я вже казав, мене цікавить мистецтво. Пам’ятки археології, древні полотна, – нагнав таємничості Алекс. – Я можу дістати речі, які могли б зайняти почесне місце в Луврі.

– Звідки?

– Вас? – перепитав, насупившись. – Що?

– Звідки ти їх дістаєш?

Бенн роззирнувся, підсунувся ближче і знизив голос на шепоту. Мамкін шпіон.

– Маю зв’язки з чорними археологами, – прошепотів він.

І цим він хоче мене вразити? Чорні вже давно нікого не дивують. У нас на районі їх вдосталь. В мене навіть є знайомий барига – Дензел. І він теж, свого роду археолог… Тільки не відкопує дорогоцінності, а закопує їх по місту.

– А це не небезпечно?

– Для мене – найн. Я досяг певного бехьорде, тому у цій сфері мені майже немає рівних.

Який крутелик.

– Цікаво… Зазвичай, в моєму оточенні лише нудні бізнесмени.

Бенн розправив плечі.

– Я свідомо пов’язав своє життя з прекрасним, – промовив він, опускаючи свою руку на перило поряд з моєю. – Мабуть, саме тому і ти не даєш мені спокою.

А шо? Я ще те сокровіщє.

– Ох… – ледь не еротично зітхнула я. Перестаралась трохи. – Куди там мені? Останнім часом я така потєряна… Розумію, що маю почати життя з чистого аркушу, але самій так страшно.

Алекс стиснув губи. На якусь мить я заплуталася в його емоціях. Стало важко зчитати думки. Ніби він й сам не знав, чи робити наступний крок. Бляха-муха, чувак! Я для чого стараюсь? Самотня, сексуальна вдова ледь не прямим текстом заявляє, що потребує твого сильного плеча. Про що ще там можна сумніватись?

– Повертаємось на пристань! – повідомив капітан, змусивши нас обох підстрибнути від неочікуваності.

Якраз вчасно, бо мене вже починало захитувати.

– Я не хочу прощатися так швидко, – нарешті заговорив Бенн.

Швидко? Та мені здавалось, ніби я з ним цілу вічність панькаюсь! На довершення до всього, яхту раптом качнуло. Я б без проблем втрималася на ногах, але хитрозадий «джентльмен» вмить скористався моментом – підхопив мене за талію і притис до себе.

В ніс відразу вдарив аромат парфумів. За це його можна похвалити – мої пацани і дезіком через раз користуються, а Бенн пахнув чимось свіжим… Як постіль, що сушилась взимку на балконі. Приємно, що не скажеш про його нахабні обійми. Спершу хотіла підштовхнути, але моя долоня опинилась привабливо близько до його… кишені.

 Вибачте, це професійне. Я не можу не взяти гроші, коли вони так і просяться бути вкраденими. Вдала, що боюсь впасти й вчепилась пацями в його сорочку на грудях. Винувато ковзнула по ньому поглядом, а в цей же час іншою рукою пірнула в кишеню й дістала кілька купюр. Кешбек за старання.

– Вибач… – пробурмотіла все ще залишаючись в його хватці, – Я така незграбна…

На його вустах заграла задоволена посмішка.

– Нічого, – Бенн повільно відступив убік. – А ось моряків я позвільняю! Нехай катають відпочивальників на банані.

Позвільняє він. З орендованої яхти, ага.

Я кивнула. Тепер головною задачею було змитися. Ми наближалися до пристані, де були пришвартовані десятки прогулянкових кораблів. В нашу «романтику» увірвалася музика з дитячих мультфільмів та верещання дітлахів. Десь неподалік святкували днюху якогось мажористого малого.

– Це була прекрасна прогулянка, – збрехала я, впевнено крокуючи на вихід. – Прямо те, чого мені не вистачало!