6 Сашко

Як пройшло явлення народу кросовера я, можна сказати, пропустив. Нова знайома мене зацікавила так, що я більше нічого навкруги не бачив. Навіть подумки собі ляпасу дав, щоб не плив і не забував про справу.

Я їй не вірив. Вдова, бла-бла-бла. Та вона така вдова, як я німець! От візьму і виведу її на чисту воду! Пристойні вдови сидять вдома і плачуть за своїми чоловіками. Що я вдови не бачив? А ця ходить, цицьками світить, віями кліпає… На думці про цицьки я трішки підвис, і ледь не проїхав на червоне світло.

Бляха-муха! І потягнув мене за язик якийсь біс кликати Руслану на яхту? Не міг обмежитись рестораном чи боулінгом? Виходить навиками зваблення нова знайома володіє досконало. Зробила з мене варену моркву за якісь кілька хвилин знайомства.

Я задумався над тим, що робити далі. Потім вирішив, що яхта, нехай і по Дніпру мені теж не завадить. Надто багато негативу в останні дні було в моєму житті. Поїду, розвіюсь в гарній компанії. В житті треба дозволяти собі робити маленькі дурниці і радощі.

Ну і раптом Руслана не обманює, і справді виявиться багатенькою? Треба добряче промацати фронт!

І перша перевірка для неї буде - забирання її з дому. Якщо у неї справді будинок, то їй і приховувати нічого. Але якщо вона мені натрусила сім мішків вовни про себе, то ні в якому разі не погодиться, щоб я за нею заїхав. Дарма що там казала ввечері. А все одно візьме і приїде на таксі. Я знаю. Я сам так робив сто разів.

Наступного ранку у мене була ціла купа турбот. По-перше замовити яхту в оренду. Мало яка жінка може вистояти в умовах такої романтики. Хвилі, шампанське, вітер тріпоче у вітрилах. Тут кому завгодно дах зірве. Особливо таким милим і юним дівчаткам, як Руслана.

Владнавши всі питання з побаченням, я зателефонував об’єкту.

- Халло, Руслана, - бадьоро озвався в слухавку.

- Умгу, - почулось з телефону. Спала вона чи що? – А це хто? Якщо Альфа банк, то ніякого Богдана я не знаю і йдіть в…

- Це Алекс, - перебив я її хвилю незадоволення. Якщо по плану у мене було не називати себе відразу, а розпочати розмову з якогось жарту чи приємної згадки, то після такого довелось відкинути цей прийом.

- О, ем… який?

Повільно випустив повітря з ніздрів і подавив бажання ухопитись за цигарку. Натомість розтягнув губи у посмішці. Життєрадісність має відчуватися, щоб її!

- Ми вчора познайомились в автосалоні.

- А, цей Алекс, привіт, - тон дівчини став трішки привітніший. Почулось якесь шарудіння, ніби вона зіжмакала порожній пакет.

- Ви обіцяли приєднатися до мене на шпацірен, - я змусив себе не звертати увагу на всі дратуючі фактори. Ніхто не казав, що буде легко.

- Де? - без великої зацікавленості відповіла співрозмовниця. М-дя. Перегнув трішки з німецькою. Треба обережніше з цим, бо вже виглядаю як дурень.

- На прогулянці по річці.

- А ну так, пригадую щось таке…

Бляха-муха, може і справді мажориста якась дівка попалась, раз прогулянки по воді їй здаються нудятиною? Ці гойдалки і сумніви дратують більше, ніж її незацікавленість. Але водночас прокидається якесь забуте відчуття. Азарт. Ніби стоїш перед публікою, готовий зробити свій перший в житті кульбіт.

- Так я заїду по вас о другій?

Нарешті вона погодилась і назвала адресу. Потім був спортзал. Тіло треба підтримувати в належній формі. І роздратування від невдалої розмови скинути не завадить.

І опів на другу я під’їздив до… хм доволі непоганого будинку. Сосновий парк, металева огорожа. Вельми фешенебельний район. Не Липки, звісно, але і не якась забурбелівка. А дівчинка таки не проста. Чим далі тим все цікавіше, і цікавіше.

Може і справді Всесвіт почув мій запит? Ех, права була Ельза. Шли в космос правильні думки, і він дасть саме те, що тобі потрібно.

За кілька хвилин Руслана вийшла на вулицю. Сьогодні вона була в білому комбінезоні-шортах. Ніколи не розумів цього жіночого одягу. Як вони в ньому в туалет ходять?

Але дівчині звісно все пасувало. Струнка фігурка, природна грація, на таку що не одягни все буде виглядати, як від кутюр.

Очі Руслани ховали великі окуляри. Довершував образ здоровий капелюх, який звісно зайняв пів салону, як тільки вона сіла.

А я раптом зрозумів, що дуже радий її бачити. Посмішка сама розтягнула губи. Ніякої награності, все щиро.

- Салют, Руслана!

- Привітики, - вона сіла зручніше, максимально посуваючи від мене свої ноги в бік.

- Чудово виглядаєте, - зробив вигляд, що не помітив цей жест, і з зусиллям відірвав погляд від тонкого білого шраму на її гострому коліні.

- Може, давайте вже на ти? Навіщо нам ці формальності? – дивлячись на дорогу, запитала дівчина.

- Тільки за! – з ентузіазмом кивнув, сприймаючи це за добрий знак.

Ми трішки помовчали, поки я виїздив з житлового масиву на загальну дорогу.

Але мовчанка щось затягувалась.  Я намагався згадати якийсь прийом, який би підійшов до цього випадку, щоб просунути наші стосунки далі.  І водночас, мені зовсім не хотілось якихось штучних почуттів. Хотілось відпустити справу на самотік і бути собою. Як давно я був просто Сашком? Ще до того випадку з Ізабель, яка узяла мене, наївного хлопчака, що навіть мови не знав, і спочатку піклувалась про мене як мамка, потім так закрутила гайки, що і дихнути не міг без її дозволу, а в кінці викинула на смітник, як набридлу іграшку.  Небезпечні думки, які я прогнав геть, як тільки зміг їх усвідомити.

Поки думав, мій автомобіль підрізав якийсь козел.

- Шайсе! – вилаявся я. – Звикнути не можу до доріг ваших ніяк.

- Козли! - погодилась Руслана, що ухопилась за дверну ручку.

О, поки вона була трішки збита з пантелику, гріх тим не скористатись.

- Пристебну я вас краще, - я говорив вже навмисно переставляючи слова у реченні, щоб ще дужче ввести дівчину в потрібний мені стан. І поки вона на якісь секунди обдумувала почуте, я скерував автомобіль на узбіччя.