-8-

Морган сидів на підлозі у вітальні, спершися спиною об диван. Лампа світила зверху, безжально висвітлюючи все те, що він роками ховав — не тільки від інших, а й від себе. Костюм Санти лежав поруч, трохи далі — картина, загорнута в темний папір, гроші та папка з документами. В ній було чимало інформації по кожній справі, про кожного багатія, про кожну крадіжку. Він дивився на вміст папки  мовчки, перегортаючи сторінку за сторінку, довго, поки думки нарешті перестали бігати колами і він зміг впорядкувати їх хоч трохи. 

Все почалося не вчора, і навіть не цього року. Його бажання до справедливості, його ненависть до багатіїв та хвороба, котра мала свою плюси. Він був собою і не собою одночасно. Морган давно знав, що з ним щось не так. Не як у кіно — без голосів і галюцинацій, а просто провали: години, іноді цілі ночі, після яких залишалися лише відчуття втоми в тілі й дивна ясність у голові, ніби він зробив щось важливе, але не мав до цього доступу. Колись лікар обережно говорив про розщеплення, про захисний механізм психіки, що відокремлює біль і лють, щоб людина могла жити далі, але він тоді не став лікуватися. Йому здавалося, що він контролює це. Тепер же він розумів: одна його частина вірила в закон і порядок, інша — робила те, на що перша ніколи б не наважилась. І саме ця друга частина його щоночі одягала червоний костюм, аби творити справедливість, якої він вже не бачив давно. 

Першою причиною була справа, де винного відпустили під заставу. Потім — інша, де вдадося “домовитися” і винний залишився на волі. Потім — ще одна, де він сам писав рапорт, знаючи, що справедливість там закінчиться на порозі кабінету капітана. Він пам’ятав обличчя людей, які виходили з відділку з повними смутку очима. Пам’ятав матерів, які плакали тихо, бо голосно вже не було сенсу. Бачив розпач, біль та безсилля тих, кого система обіцяла охороняти, а натомість пережувала і викинула, бо були ті, хто мав гроші, статус, можливості “закрити рота”.

А потім помер його батько. Людина, яка вірила в систему так само вперто, як Морган колись. І тоді щось у ньому зламалося — не різко, не гучно. Просто одного дня він перестав чекати, що хтось інший усе виправить. Він не ненавидів багатіїв як клас, він ненавидів безкарність.

Гроші, які лежали перед ним він ніколи не витрачав на себе, і все віддавав в благодійні фонди міста, роблячи донат анонімно. Гроші йому не були потрібні, а потрібним було відчуття, що баланс хоча б трохи вирівнюється. Що той, хто святкує Різдво в палаці, бодай раз прокинеться з думкою, що і його двері можна зламати, і можливо задумається над своїми вчинками. 

Морган підвівся, підійшов до столу і відкрив справу про Санту злодія ще раз. Тепер — спокійно, холодно, без емоцій прочитав її. Він все ще бачив її очима слідчого, але думав уже інакше: доказів знову було недостатньо, камери — сліпі, нічого не записали, а свідків не було в жодному з випадків. А ґудзик, який він знайшов — дрібниця без прив’язки, бо він його і не додав до справи.  Він розумів, що цю справу не розкриють і цього разу. І не тому, що він щось приховав, а тому, що вона ідеально була спланована. 

Наступного дня у відділку було гамірно. Хтось обговорював корпоратив, хтось сварився через графік. Морган спокійно зайняв своє місце, видрукував звіт, підписав його і віддав звіт капітану. Потім відповів на кілька формальних запитань, запевнивши, що зробив усе що міг, і почув знайоме:

— Поки відкладаємо. Нехай лежить. Поки Різдво усім буде не до цього. 

Морган кивнув. Саме цього він і очікував. Саме цього і хотів. 

Увечері, повернувшись додому, Морган довго стояв біля вікна. Сніг сипав без упину, вкриваючи місто товстим шаром. Десь лунала різдвяна музика, миготіли гірлянди, люди поспішали додому з пакунками. Він відкрив шафу: костюм був там. Морган не дістав його. Не тому, що боявся і не тому, що сумнівався, а тому що сьогодні у нього був нарешті омріяний вихідний. 

Він вимкнув світло і залишив кімнату в темряві. Сів в крісло та дивився, як сніг продовжував падати за вікном. 

І поки в цьому місті будуть ті, кого закон не бачить, ніхто не зможе сказати напевно, що до поганих хлопчиків Санта Клаус не прийде знову.