-7-

Морган сидів у відділку, дивлячись на купу папок перед собою, і відчував, як нерви натягнуті до межі. Нове завдання лежало на столі: оглянути останнє місце злочину. Капітан уже не раз натякав, що час іде, і мозок Моргана почав кипіти від думок про справу, яку ніяк не вдавалося розв’язати. Він вже починав ненавидіти за це і себе, і злодія і клятих багатіїв, котрі вважали, що вони пуп землі. 

За вікном падали великі сніжинки, огортаючи місто білою ковдрою. Наближення Різдва тільки підкреслювало нервозність Моргана. Він не зміг забути минуле, сміятися і святкувати, залишивши смерть батька позаду. Йому ж це ніколи не вдавалося, і паскудний настрій сидів глибоко в грудях. І він знав, що й цього року буде так само. І поки його родина святкуватиме, він сидітиме у квартирі і дивитиметься останній випуск старого серіалу про поліцейських. 

Взявши ключі зі столу, Морган кинув колегам тихе “бувайте” і вийшов на вулицю. Знайшов на паркінгу своє авто, сів у машину і рушив до будинку, де вчора вночі сталося пограбування. Сніг тріщав під колесами, і світло ліхтарів розливалося на мокрому асфальті тьмяними плямами. Повітря пахло морозом і димом з коминів, і кожен вдих тільки підсилював його відчуття самоти.

Опинившись у будинку, який пограбували, Морган оглянув кімнати, не пропускаючи жодного кута. Старі дошки підлоги скрипіли, полиці були порожні, а стіни нагадували щось знайоме. Дежавю прокотилося хвилею по спині. Він стояв у темному кутку вітальні і раптом згадав нічне світло місяця, яке падало у вікно на блискучі ґудзики костюма Санти. Серце прискорилося: він ніс речі з будинку багатія, обережно обходячи охоронні системи. Образ пройшов крізь свідомість мов тінь — яскравий, але крихкий. Морган смикнувся, попрощався з потерпілими та хутко вийшов на вулицю. І закурив. 

Повернувшись у відділок, Морган занурився у справу, щоб прогнати бридке липке відчуття, яке з'явилося при огляді того будинку. Він і раніше відчував щось схоже, але списував те на стрес, втому, иа цього разу все було куди більш яскравіше та чіткіше. Він майже побачив себе у вікні того будинку. Вночі. З мішком в руках. 

Морган ретельно переглядав фото, протоколи, звіти, намагаючись знайти хоч найменший слід. Свій слід. Або ж інші докази, аби впевнитися, що він щось наснив собі. Втома накочувала хвилями, думки плуталися, і весь день злився в одну нескінченну рутину. І саме тоді на телефон прийшло повідомлення від давнього друга: фото ґудзика у формі літери K, такий самий, який він помітив на місці злочину. “Таку фірму використовують на костюмах Санти. Ось приклад”, — писав друг. Морган нахмурився. Літерка була знайома, але думки плуталися: це він бачив її вчора? Чи це просто схожий ґудзик?

Не витримавши напруги, що тиснула на груди, від яого кожен подих ставав важким, він вирішив повернутися додому. А вдома його чекала ще одна рутина: прибирання. Квартира виглядала, як після бомбардування — пилюка на підлозі, старі газети, коробки. Морган зітхнув і взявся за роботу. Кожен дотик до речей — книги, подушки, стоси газет — пробуджував у ньому спогади. Під руками оживали сцени з нічних пограбувань: він обережно перевертав предмети, згадував шурхіт снігу під ногами, запах дерев’яних підлог і металевий холод ґудзиків.

Прибираючи під диваном він раптово натрапив на щось тверде. Витягнувши, Морган побачив костюм Санти. Тканина пахла снігом, холодом і секретами. Серце стислося — це було те саме, що він бачив у флешбеках. Всі ті дії, що здавалося випадковими, тепер вставали в один ряд: він сам залишав ці речі після нічних вилазок. Вдень детектив, що шукає злочинця. Вночі — Санта, який краде у багатіїв, допомагає бідним і повертає справедливість, якої світ не дає. Морган не вірив очам і вже починав думати, що хтось жартує над ним чи бажає підставити його. А тому продовжив прибирання. 

Продовжуючи прибирання, він знайшов скручену у рулон картину, пачки грошей, папку з документами. Кожен предмет пробуджував ще більше образів. Рука торкалася речей, і його розум відновлював спогади: швидкі кроки коридором, тремтіння серця від адреналіну, обережні рухи під ліхтарями місячного світла. І він усвідомив: це все він. Це його подвійне життя, цей Санта і є він. І всі злочини виглядають такими ідеальними, бо їх спланував він. Саме він. 

Коли Морган нарешті підійшов до дзеркала у ванній, він довго дивився на своє відображення. Страх, сором, полегшення і якийсь дивний спокій змішалися всередині, створюючи хаос емоцій. Він записав собі нотатку: нагадування, що цього не можна забути, що тепер кожен його крок має сенс. Він має пам'ятати, що буде далі і згадати, що було до. 

Чому він пограбував цих людей? Нащо йому це все? Він не мав відповідей на ці питання, але одне знав точно — його життя назавжди поділилось на “до” і “після”.