-5-

Вони всілися за столик в одному з кафе на паралельній вулиці. Морган сів у кут так, аби міг бачити вулицю та відвідувачів, але б його самого видно не було. Він не бажав, аби хтось зі знайомих чи колег помітив його у компанії Моніки. Ярлик “крота” йому не був потрібен. Як і зайві розмови за спиною.

— То ви вже маєте підозрюваного? — щойно офіціантка взяла в них замовлення, поцікавилася Моніка. Вона поклала на стіл записник та ручку, а поруч мініатюрний диктофон. Невже і справді вірила, що кава та тости зможуть розв'язати йому язика?

— Не маємо, — коротко та чітко мовив Морган, переводячи погляд з репортерки на свій телефон. Він чекав звіт про всі відбитки, котрі були знайдені на місці злочину, і сподівався, що хоча б один буде не членів сім'ї Маккалістер. Йому була потрібна була зачвпкпг. Маленька. 

— А знаєте мотив? — Суейзі підійняв погляд та Моніка лише ширше усміхнулася, та підперла обличчя рукою. Вона була вперто і він це знав. 

— Який може бути мотив у пограбуванні? Крадіжка? — іронічно мовив він. Офіціантка з'явилася з їхніми замовленнями та поставивши на стіл, побажала смачного і пішла геть. 

— А вкрали? — не вгавала вона. 

Морган взяв виделку, ніж та розрізавши тост, взяв половину в ліву руку. 

— Що вкрали? — перепитав і Моніка кивнула, — Вочевидь, вашу совість, бо не даєте мене спокійно поїсти. 

— Пф… дуже дотепно, — фиркнула вона, складаючи руки на грудях, — Ви б так злочинців ловили, як тут вправно жарти жартуєте, — не втрималася від шпигачки Моніка. Морган дожував тост, зробив ковток кави. Він і не думав відмовлятися від їжі через її допит. 

— Ловлю, а ви заважаєте. Ще й розбовкаєте все усім. 

Вона відкрила сумочку, закинула туди блокнот та ручку, диктофон. 

— Що ви мелете? У вас нічого немає. Цей зловмисник надто розумний для вас, — мовила вона, а в Морган починало сіпатися око, — І взагалі це ще питання, хто там злодій, а хто постраждала сторона. 

— Тобто? 

Морган відклав тарілку у бік. 

— Що ти знаєш? Кажи! 

Його авторитарний тон змусив Моніку лише закотити очі. 

— Знаю лише те, що наш злодій більше схожий на Робін Гуда, а справжній зловмисник той, хто прикривається законом. І не він один. Усі, кого пограбував наш Санта так чи інакше були замішані в корупційних схемах. Але за браком доказів, їх не осудили. 

Морган задумався, почухав потилицю. Він і раніше думав про те, що злодій обирає не просто багатіїв,  а тих, хто раніше був засвітився в газет через скандал: корупція, махінації. Тільки от найти зв'язок між усіма постраждалими він так і не зміг. Крім єдиного спільного знаменника — вони всі були багаті.

— То ми маємо відзнаку йому дати? — хмикнув Морган. Зробив ще ковток кави, витер салфеткою рота та дістав гаманець. Дістав пару купюр і поставив на стіл. 

— Я ж сказала, що пригощаю. 

— Е ні, ще жодна жінка за мене не платила. І так воно і буде. 

Морган встав з-за столу, кивнув та пішов геть, не обертаючись. Хоч дуже хотілося побачити захоплення в перемішку з обуренням на миловидному личку репортерки. 

— Отже, наш злодій знає, що красти, знає де і як, і головне у кого. У відділку точно завівся кріт. Тільки хто?