-3-

Капітан відділку та безпосередній начальник Моргана — Патрік О’хара сидів у своєму шкіряному коричневому кріслі за широким дубовим столом і курив сигару. Таку вільність він собі дозволяв лише у трьох випадках: якщо його дружина вкотре вимагала розлучення, якщо до них їхали федерали і тоді, коли один і той же покидьок обвів його довкола пальця вчерговий раз. 

Цього разу це стосувалося останнього пункту. І все б нічого, якби частково в цьому безладі він не звинувачував низьку продуктивність самого Моргана. 

— Моргане, от скажи мені, — О’хара скосив погляд на підлеглого, — Чого ти досі тут сидиш і протираєш штани? Пішов та спіймав би цього покидька нарешті. Вже третій рік він кошмарить наше місто, а ти у вус не дуєш. 

Вуса Морган не носив, у нього навіть бороди не було, але сперечатися з капітаном було марно. Кожне його слово мало сприйматися, як наказ і виконуватися миттєво. Шкода лише, що таке можливо було лише в виключно у думках капітана, і ніяк не в реальному житті. 

— Ніби я не намагався, — буркнув Морган, піднімаючись з крісла, воно заскрипіло, проїхавши ніжкою по підлозі.

— Значить, погано стараєшся, — О’хара струсив попіл з сигари та відкрив шухляду, дістав звідти теку і кинув на стіл, — Тому, старайся краще, інакше не бачити тобі цьогорічної відпустки, як своїх вух. 

Морган вдав, що не почув погроз начальника і підійшов до столу, взяв до рук теку, аби ознайомитися з її вмістом. Пробігся поглядом по малюнку, перегорнув, знову глянув і знову, і переглянувши усе, мовив:

— Працював професіонал. Як завжди чітко, тихо і без зайвої метушні. 

Морган уже бачив подібну схему, і такий же метод. Він знав — це їхній Санта. Той самий, якого вони ось уже третій рік спіймати не можуть, бо він в останній момент вислизає з його рук. Так, неначе і справді знає, яким буде наступний крок відділку. Чи може, у нього є спільники? Або вуха у відділку? 

— Так, це наш клієнт. Свій підпис він теж залишив. Знову, — Охара докурив сигарету, встав  з-за столу та прочинив вікно, аби пустити в кабінет трохи свіжого повітря, — Мабуть, це найбільше Маккалістера розізлило, аніж те, що його обікрали. І тепер, він вимагає, аби ми до Різдва знайшли цього негідника. 

Морган закотив очі, видихнув. Його нестерпно дратували усі ці друзі капітана, котрі щось вимагали від них просто тому, що вони багатії, еліта цього міста. Звісно, він тільки “за”… аби спіймати злочинця, але в реальні строки, а не як комусь закортіло. Вони ж теж люди, не роботи. Ця антипатія до багатіїв у Моргана була на рівні інстинктів. Він ненавидів їх з самого дитинства, відколи помер батько. Бо саме багатії втягнули його батька в авантюру, задурили мізки і він взявши кредит, не впорався з бізнесом в якому нічого не знав, збанкрутував і зрештою, його серце не витримало стресу, сорому перед родиною. І сталося це напередодні Різдва, що вдвічі більше змушує Моргана не любити багатіїв та не хотіти святкувати.

Зазвичай, йому допомагає робота в яку він занурюється з головою. Часто навіть брав додаткові та понаднормові у святковий період, аби тільки не думати про батька. Його втрату він досі переживає, по-своєму. Але й завдяки ситуації з рідним, він вирішив стати поліцейським, аби допомагати людям та карати злочинців. 

— Ну, нехай суддя притримає коней, ми тут не чарівники, — впевнено мовив Морган, — Але, як це сталося? Тобто, як йому вдалося проникнути в будинок судді? Наскільки я пам'ятаю, то минулого року Маккалістер встановив в будинку нову систему безпеки, якраз після того, як наш Санта вперше відвідав його дім. 

А ще, суддя хвалився Морганові, що нова система безпеки така крута, і стільки то коштує, що можна було б забезпечити коштами цілий поліцейських відділок, і стверджував, що дурник Санта вкрав лише дріб'язок, бо справжні скарби заховані не в сейфі, а в тій картині… картині, яку нині вкрав злочинець. — пригадавши це Морган, задумався, але капітанові про це не сказав. Бо він не знав, кому ще зі своїх друзів Маккалістер міг розказати про таке. А він, Морган, підозрював усіх. Бо люди — брешуть. Усі без винятку. 

— Негідник якось обійшов цю систему. Сигналізація не спрацювала, бо була деактивована на якийсь час і активована знову за допомогою коду. 

— Дивно це все. Поїзду, поговорю з суддею. Можливо, його свідчення внесуть якусь ясність в це безглуздя.