-2-

Ранок Моргана Суейзі розпочався не банально і трошки смішно. Замість смакування яєчні та улюбленої кави, він гиготів над колискою племінника та збирався змінити йому памперс. Його сестра — Меридіт — нещодавно народила і вся дружна сімейка допомагала їй в догляді за первістком. 

Морган не став виключенням, адже любив сестру до нестями. Його родина завжди була для нього на першому місці і взірцем для наслідування, а після смерті батька — Данієля Суейзлі — стала його відповідальністю.

Він був за батька, брата, друга і годувальника та помічника для матері, котра самотужки мусила виховувати чотирьох дітей. Але вона не скаржилася, бо у неї були її діти — її радість та втіха. І усі свята вони проводили разом, у дружньому сімейному колі за великим столом.  Всім, крім Моргана. Він ненавидів Різдво, адже саме в цей час помер його батько. І якщо інші члени родини змогли по-своєму пережити цю втрату, то він — ні. Йому досі боліло і кожного року 25 числа він сидів у своїй квартирі і дивився старі випуски новорічного шоу. 

А цьогорічне Різдво мало стати ще кращим та ще більш святковим, адже Меридіт, котра квлька років тому вийшла заміж, народила і тепер за столом має бути новий член родини. Для сім'ї Суейзлі це була неймовірна радість. 

Морган зітхнув, беручи до рук племінника. Він щойно прокинувся і вимагав уваги. Його оченята були широко відкриті, як і рот. Мабуть, він зголоднів. 

— Тільки не плач, — кладучи малого на пеленальний столик, мовив Морган, — А то збіжаться сюди усією гаравою і засміють мене. І тільки но Морган це сказав, як малюк почав плакати. Він не встиг і оком моргнути, як спрацювала радіоняня і в кімнату вбігло четверо людей: сестра Меридіт, мама, брат Донован і найменший Скот. Старші Дерек та Купер були у відрядженні і мали приїхати в переддень Різдва. А чоловік Меридіт — Патрік був на роботі. Він працював парамедиком і часто мав нічні чергування, особливо багато працював нині, з настанням холодів. 

— Іди сюди, мій маленький, — Меридіт простягнула руки і взяла сина на ручки, притулила до себе. 

— Морган ти його лякаєш, — усміхнувся Скот, — Малюк лише прокинувся, а поруч вже поліціянт намалювався. Арештуєш і його?

Донован заржав, матір тикнула його ліктем під бік, а Скоту дала підзатильника, аби не жартував так над братом. Морган не ображався, бо в їхній темношкірій сім'ї він єдиний, хто був на стороні закону. І хоч ніхто з родичів цей закон ніколи не порушував, жартувати над ним вони не припиняли. 

— Я — детектив, якщо ти забув, дурнику, — спокійно мовив Морган, усміхаючись до племінника. Той перестав плакати, бо відчув тепло матері і тепер ні всіх дивився широко відкритими оченятами. 

— Та яка там різниця, ти все одно коп, а вони… — мовив Донован і отримав ще один косий погляд матері, — Мовчу, мовчу… 

Морган хотів щось відповісти молодшому, та не встиг, у нього задзвонив телефон. Діставши його з кишені, скривився та мовив:

— Мені вже час. Шеф телефонує. Будинок судді Маккалістера пограбували.