РОЗДІЛ 6

• Солю, я ти?
• Коханий, я вагітна. Завтра піду до лікаря, щоб остаточно в цьому переконатися.

Чоловік спочатку не зрозумів сказаного, а потім підійшов до ліжка і сівши на нього обійняв її. Обійняв так міцно, що ледь не задушив. Вона його королева, а тепер ще стане матір'ю їхньої дитини. Неочікувано. Занадто швидко усе відбулося. 

• Тобто ми станемо батьками? Я правильно тебе зрозумів?
• Саме так, Мстиславе. Саме так. Тільки я боюся. Не за себе, за дитину. Я не сподівалася на це. Не знаю як реагувати. Для мене це перша вагітність.
• Я - теж. Попереду дуже багато справ. Та найголовніше для мене - це твоя безпека. І безпека нашої ще ненародженої дитини. Я розумію яка відповідальність на нас звалиться. Та я буду з тобою. Ти стала частиною мене самого. Немов одна душа на двох. Віриш, кохана?
• Хіба таке можливе в наш страшний час? Раптом тебе заберуть на фронт і ми більше не побачимось? Що тоді буде?
• Про це я не подумав. А варто було. Поки що нема потреби хвилюватися. Я ж поруч. Навіть якщо заберуть мене я завжди пам'ятатиму про вас. Ви моя родина.

Вона сховала своє личко на його грудях,  затремтівши і заплакавши. Вдихала його аромат, мовби прощаючись. Понад усе праглося жити спокійно. Без війни та повітряних тривог. Довбана русня. Нехай у пеклі горить. Жінка не хотіла вірити, що рано чи пізно ця історія кохання закінчиться. Чи дійсно вона скінчиться? Не про те варто думати зараз, коли в ній зароджувалося нове життя. Нова людина, яка з болем з'явиться на світ. Її первісток. Аби лише була здорова. 

Усі ми народжуємося з болем. Ми носимо його у власних думках і почуттях. Навіть вмираємо з ним. 

Після цієї важкої бесіди вони заснули в обіймах один одного. Немов діти, які боялися нічних монстрів. Їх наспраді не існує. Це вигадка дорослих, які самі колись були дітьми.  

Ранок розпочався з дзвінка мобільного. Мстислав вирушив на роботу, а вона  лишилася вдома, бо має йти до лікаря. 

Набравшись сміливості жінка пішла в поліклініку й записалася на прийом до лікаря. Себто гінеколога.