Розділ 47

Мотоцикл летів по дорозі, і вже через півгодини ми під'їжджали до лігва. Моє серце ледь не вистрибувало із грудей, бо я розуміла: в світі перевертнів та інстинктів, де живе Марк, — він розбирається краще. І якщо він на такому взводі, то майже на 100% має підстави для хвилювання.

 Під'їжджаючи до воріт, ми побачили напружену картину: в хаотичному порядку стояли явно дорогі тачки. Більшість — чорні мерини. На бруківному майданчику стояло дві групи людей, одна проти одної. Було враження, що зараз станеться бійка. Навіть із цієї відстані було зрозуміло, що група людей зліва — зграя Марка. 

Кремезні хлопці стояли плечем до плеча, поряд із загрозливим виглядом. За їхніми спинами, пориваючись вийти вперед, стояла Ліля. Навпроти Райсів — група похмурих чоловіків з однаковим виразом обличчя. Їхній вожак щось гнівно говорив.

Коли я зрозуміла, хто саме цей вожак, то схопилася за рукав Марка міцніше. Це був... той чоловік у татухах із клубу — Тимур! Альфа Стіксів! Той, що використав мене як заручницю, щоб вийти з "Eclipse" живим, а потім затискав біля стіни і казав, що я не дістануся Марку! 

У шлунку чомусь стислося, а я й сама не знала чому. Адже Марк зробив рівно те саме: викрав з мого дому і без моєї згоди тримає в лігві. Але... Тимура я чомусь боялася більше. Я не знала, чи в змозі він мені зашкодити і...

Марк різко загальмував.

— Твою ж *****! Що цей вишкребок природи тут робить? Йому жити набридло? — цідив Марк слова крізь зуби.

Він швидко зіскочив із байку, знімаючи на ходу шолом, і подав мені руку. Я повісила шолом на ручку і, тремтячи, стала на бруківку. Коліна підкошувалися, але я навмисне зробила гордий вигляд і пішла слідом, відчуваючи, що всі погляди зосередилися на мені. 

Крок за кроком ми наближалися до натовпу ворогуючих зграй. І чим ближче ми підходили, тим сильнішою ставала крива посмішка Тимура. Тимур просто нахабно оглядав мене мов товар на ринку!

— Тобі жити набридло, собачий потрох? — звернувся Марк. — Що тут забув ти та твої вилупки? 

 Тимур схрестив руки.

— Ти проігнорував кур'єрів.

— Ти вже ДВІЧІ намагаєшся провернути щось на моїй території, поки мене немає в лігві! — щелепа Марка скрипнула, а на обличчі з'явився ледь не оскал. 

Тимур хижо блиснув очима. 

— Твоя мила сестричка...

— Не смій нічого казати про Лілю! Бо інакше, я клянусь, — розірву тебе прямо тут, — грізно виголосив Марк.

— Справді? — смикнув плечем альфа Стіксів, киваючи на мене. — До речі, думаєш, твоя руденька лялечка поряд із тобою надовго? Раджу пильніше за нею наглядати, бо ліс густий, і хижаків у ньому багато!

Почувши пряму погрозу, Марк рвонув на суперника. Слова з його горла вирвалися мов гарчання:

— За свій базар відповідатимеш головою, вишкребку!

Тілом прокотилися вібрації від сили двох альф. Мені захотілося стати нижчою і вплавитися в землю. І, судячи з виразів обличчя, не тільки мені. Ще крок — і вони зіштовхнуться і накинуться один на одного!

— Ти щось сказав про базар? — вишкірився Тимур. — А хто відповість за вбивства, що останнім часом стаються в Ужгороді? Ти думаєш навколо тебе — ідіоти? Ага, *****, ми ж тупі і не знаємо мітку Райсів, так по-твоєму? — татуйований сплюнув на землю, а його братани збуджено загомоніли.

Марк зупинився на півкроці. Його очі миттєво прийняли хижий янтарний відблиск, а голос наповнився таким металом, що мені стало лячно:

— Що ти втираєш? Цього ***** не може бути, якого ти верзеш! Притримай свого довбаного язика, бо раптом відкусиш!

— Ти що, не вдупляєш? Придивися краще до своїх шавок! Один з моїх був оперативником на зміні того ранку у Боздоші, ось пруфи, — з цими словами альфа Стіксів швирнув щось, схоже на фото, яке до того тримав у руці, просто під ноги Марку. На його руках блиснули гострі пазурі.

— І що це? — Марк навіть не поворухнувся.

Один із його охоронців підійшов і підняв листа із землі, простягаючи його своєму босу. Перевертень взяв його в руки, роздивляючись. Але чим довше дивився, тим кам'янішим ставало його обличчя. Я не знаю, що він там побачив. Але з його реакції я вже зрозуміла, що це не якесь фуфло. Зім'явши листок у кулаці, Марк повільно підняв моторошний погляд на ворога.

— Якщо це по факту — я знайду цього щура і роздеру власними кігтями. Але якщо це підстава — я особисто прийду в твоє лігво і запхаю твій власний язик у твою брудну горлянку!

Обличчя Тимура напружилося.

— І можеш не кидати слів на вітер зараз, інакше сам пожалкуєш! — пролунало знову з боку кремезної фігури Островського, яка залишалася непорушною.

— Зі своєю зграєю я розберуся, а ти — вшивайся звідси зі своїми вилупками, поки здатен на це! — додав він.

Було видно, що Тимур має що на це відповісти, але після секундної паузи кивнув своїм братанам, і вони рушили до автівок. Він подивився на мене, безсоромно оглядаючи з ніг до голови, і прошепотів одними губами:

— До скорого, лялечко.

Мить — і повітря розірвав гуркіт двигунів.