Розділ 39

Поки команда червоних кошаків обіймала свого капітана своїми потними тілами, Ліля знов кудись мене потягнула. 

Як виявилося, у альтанках місця краще займати завчасно, бо можна залишитися без комфортного крісла. І от, нарешті, ми вмостилися за просторим столом, вкритим білою скатертиною. На ньому вже були розставлені прибори та блюда з соковитим м’ясцем, яке ще диміло на тарілках, і від одного його вигляду я відчула, як мій шлунок весело заграв марш радості. 

— Ух! — я не стримала захоплення. — Обожнюю шашличок! 

Поки Ліля заклопотано накладала мені побільше м'яса й салату, до альтанки підійшов (сюрприз!) перевдягнутий Островський власною персоною, з двома хлопцями молодшого віку, які тяглися за ним як хвостики. 

— Дівчата! — промовив він бадьоро. — Сподіваюся, у вас не зайнято? 

Я демонстративно наколола шматок м’яса на виделку й буркнула:
— Зайнято! Зараз прийдуть наші друзі, тож ми зайняли їм місця! Ідіть собі іншу альтанку пошукайте. 

Марк закотив очі, ніби я щойно сказала жарт століття.
— Хлопці, знайомтеся: це моя дружина Лея. 

Щооо? Я зараз лусну від гніву! Що цей кошак облізлий собі дозволяє?? 

— Гей! Ти що, головою вдарився? Яка я тобі.. 

— А це, — підвищивши тон, нахабно перебив мене Марк, — перспективний молодняк нашої зграї, і члени моєї команди: Сашко і Микита. 

Я ледь не задихнулася: ще й перебиває! Ну нічого, я тобі ще покажу! Знаєш, котяро, я ветеринар — і якщо дуже захочу, зможу деяку операцію зробити навіть ложкою! 

Сашко і Микита із цікавістю роздивлялися мене. Хоча їхні погляди різнилися: Сашко навіть не приховував захоплення, його очі світилися щирою цікавістю, а Микита був більш стриманим, розглядав мене насторожено, наче з-під лоба. 

— Дуже приємно з вами познайомитися! — вигукнув Сашко дуже голосно. — Я такий радий, що наш альфа нарешті знайшов свою пару! Це ж неймовірно! 

Я буркнула із глузуванням:
— Ага, я у коматозі від захоплення. 

Микита нарешті порушив мовчанку.
— А як так вийшло, що ви, звичайна людина, стали парою перевертню? 

Я вирішила відповісти максимально ввічливо.
— Микито, це закрита для мене інформація. Як таке могло статися - краще запитайте у вашого вожака. Він сказав, що таке буває. 

Але Микита не збирався відступати:
— Зазвичай люди не дуже розуміють нашу природу. В нас надто багато відмінностей. Саме тому ми погано підходимо одне одному. 

Але тут Марк зиркнув на нього, звівши брови.
— Як би не було, Лея моя пара. Ніхто, крім неї, не підійде мені краще. Сподіваюся, це затямить собі кожен у зграї. 

Його голос раптово змінився. Він заговорив низько, з тиском, і в словах відчувалися дивні вібрації — важкі, хижі, наче звук, який проходить крізь кістки. 

Сашко і Микита несподівано синхронно схилили голову, їхні плечі опустилися, погляди впали вниз. 

Він що, задіяв щойно силу альфи?