Розділ 37

— Що ти тут робиш? — я звузила очі. 

Островський здивовано озирнувся, наче я сказала щось безглузде:
— А хіба це не мій власний дім? 

Я, намагаючись виглядати гордо, рушила до нього, але мене трохи хитнуло. 

— О, то ти вже дійшла до кондиції, я бачу, — хмикнув Марк і кивнув сестрі. — Я проведу Лею. 

Що? Оцей мурло піде зі мною до кімнати? Ну вже ні! Цього я не допущу. 

— Тільки спробуй піти за мною! Я покажу тобі! — я грізно тицьнула пальцем у його сторону. — Я ветеринар, чув? А це означає, що я знаю, як приспати будь-яку тварину одним уколом! Не змушуй мене діставати шприц із заспокійливим! 

— І взагалі, — додала я, відчуваючи, що язик уже заплітається, — я ще не нагулялася! Лілю, вмикай музику, будемо танцювати! 

Сестра Марка на секунду задумалася, а тоді кивнула:
— Точно, влаштуємо дискотеку! 

Але не встигла я сказати "мяу", як раптом злетіла вгору. 

— Що за…?! — До мене дійшло — цей хвостатий просто закинув мене на плече, як мішок картоплі, і пішов у сторону спальні! 

— А ну відпусти! Ти, телепню! — я затарабанила кулаками йому в спину. 

— Леє, вгамуйся, а то пожалкуєш, — глухо промовив він, навіть не збавляючи кроку. 

— Це ти пожалкуєш! Я тобі таку клізму поставлю, що тиждень бігатимеш колами, скотино нечесана! 

Шльоп! Його долоня боляче приземлилася на моє м’яке місце. 
Яка ганьба! 

— Ах ти! Та щоб тебе блохи закусали, котисько мохнатий! Ненавиджу! — я сипала прокльонами, як із рогу достатку. — Щоб у тебе хвіст зав’язався вузлом! Щоб вуса повипадали! 

А цьому чупакабрі було хоч би хни. Ніс мене далі, наче я була іграшкою. 

Врешті-решт, він заніс мене до кімнати й кинув на ліжко. Я миттю підскочила.
— Ти що собі дозволяєш? Якого фіга ганьбиш мене перед усіма?! 

Марк не слухав. Наче в уповільненому режимі я дивилася як він протягає до мене руку і торкається. 

— То я тебе приваблюю, крихітко? — його голос був низьким. 

— Ні! Я це вигадала, щоб не засмучувати Лілю! 

Він провів пальцем по моєму підборіддю.
— Та невже? —  глузливо. 

Я пирхнула.
— Ще й питаєш! Ну звісно! Уявляєш, як важко мати брата-засранця й чути про нього одні матюки? 

Марк нахилився ближче, його частий подих торкнувся моїх губ.
— Так, я саме засранець, крихітко, — прошепотів. — Я не милий, добрий хлопчик. Я зовсім не грін-флаг. Я, мать його, справжній ред-флаг! Але ж я хвилюю тебе. 

Його великий палець провів по вустах, від чого мені стало важче дихати. Я бачила його губи зовсім поруч, і знала, що зараз він мене поцілує. Він був вже зовсім близько. А у мені...у мені зіграли кілька випитих келихів і мої нерви, які проявлялися зазвичай маячнею, що вилітала зі рта. 

Я панічно ляпнула перше, що спало на думку:
— Я… ммм… знаєш, зі мною не можна зараз цілуватися! 

Він і не думав зупинятися, лише прошепотів саркастично:
— І чому це? 

— А тому! — випалила я. — Я забула намазати губи бальзамом, і вони зараз дуже сухі! Ти ж не хочеш цілувати дівчину з потрісканими губами? 

Повисла пауза. А тоді почувся хрипкий сміх. Цей неандерталець реготав з мене! 

— Ще ніколи дівчина не намагалася відмазатися від поцілунку зі мною, — відпустивши мене, промовив він сміючись. — І вже точно не з такої причини! Добре, на сьогодні відпускаю тебе. Але наступного разу не спекаєшся, зрозуміла? 

Сміючись, він рушив до дверей. Уже на порозі зупинився й кинув через плече:
— До речі, крихітко. Завтра дехто з нашої зграї приїде пограти у футбол. Усі інші прийдуть уболівати. Чекатиму на тебе там. Ліля тобі все покаже. 

Він підморгнув і щез. 

Я, не втримавшись, висунула йому вслід кінчик язика:
— Ага, як про сухі губи почув, так пройшла любов, зав’яли помідори? — Із вредністю промовила, дивуючись його лицемірству.