Розділ 35

Я стояла посеред кімнати, яку мені виділили у котеджі цього нахабного Островського, і гризла палець. Так, була в мене така дурна звичка. Ще в дитинстві мама шльопала мене по руці, коли бачила таке на людях, і шипіла: «Леє, фу, припини, це некрасиво!» А що я зроблю? Це від нервів, а зараз я нервувала так, що аж живіт скручувався. 

Надававши сама собі по руці, я всілася на величезне двоспальне ліжко, вкрите білою пухнастою ковдрою. На ковдрі лежала ціла гора речей, які мені видала на перший час Ліля. Їх треба було перебрати і відкласти. 

Я потягнулася до червоної кофтинки. Ярлик, який маячив на ній, недвозначно натякав на космічну вартість цієї речі. Було трохи ніяково навіть тримати її в руках. Бо все моє життя до цього — секонд, гуманітарка, іноді подарунки від знайомих. Сім’я в нас була бідненька, ще й двоє молодших сестер — одяг завжди діставався по черзі. Лише тут, в Ужгороді, коли влаштувалася у «Trusted Paws», я нарешті змогла дозволяти собі більше. А тепер, через цього волохатого маніяка, можу взагалі втратити свою посаду! 

Я злісно пнула ногою по ліжку й відразу завила — бо влупилася пальцями об ніжку.
— Трясця!!! 

У цей момент у двері просунулась голова Лілі.
— Леє, я тут тобі принесла аркуш. Напиши все, що тобі потрібно, і ходи у вітальню, — вона поклала папір на стіл і миттю щезла. 

Я глянула на аркуш, і губи мої скривилися в єхидній усмішці.
«Ага, зараз! Спеціально впишу найдорожче, що тільки можна знайти. У цього хвостатого лаве вистачає, от хай і розкошелиться!» 

Мстиво вивівши у списку найдорожчі бренди — від косметики до білизни, так, аби йому закрутило вуса від суми, — я задоволено склала аркуш і рушила до вітальні. Подивимося, як цей мажор відреагує! 

Вітальня зустріла мене скандинавським затишком. На журнальному столику стояли дві пляшки шипучки, два високих келиха і ціла таця морепродуктів — креветки, мідії, кальмарчики і восьминіжки. У мене миттєво слинки покотилися. 

Ліля сиділа на дивані, підібгавши ноги, й привітно махнула мені рукою.
— Сідай! Зараз трохи відпочинемо. 

Я опустилася поруч, поправила сукню і не втрималася:
— Напевно, мені реально варто відпочити, щоб хоч якось усе це переварити. 

Ліля підморгнула, потяглася до пляшки.
— О, ось тут я тобі точно допоможу!