Розділ 34

Добре, що Марк невдовзі пішов, грюкнувши дверима, і ми лишилися з його сестрою наодинці. Атмосфера була напруженою. 

Вона сіла навпроти, витягнула з коробки пряник, відкусила, і безтурботно запитала:
— То що, мій братик, сподіваюся, не був грубим? Бо інакше я його власноруч змушу зробити собі харакірі! — вона картинно склала пальці, і махнула рукою. 

Викрадення? Наручники? Та ви що! Це ж не грубість, це така гостинніть в нього! От я зараз Лілі нажаліюся на нього! Хотіла вже відкрити рота, щоб вилити на неї весь свій гнів і сльози, але вчасно вгамувалася. Та навіщо? Вони всі тут заодно. Сенс жалітися? Замість цього треба корчити з себе овечку — поки що. 

Зробивши вигляд, що мені байдуже, я потягнулася за бутербродом і відкусила.
— Знаєш, я очікувала гіршого. Але він був досить милим. 

Ліля примружилася, з підозрілим прищуром глянувши на мене.
— Справді? Щось на нього не схоже. Я ж бачу твій настрій, Леє. І, насправді, чудово розумію тебе. 

Мої губи скривилися в саркастичній усмішці.
— Розумієш? Тоді викличи поліцію! 

Її долонь легко накрила мою руку. 
— Все це дуже складно, Леє, і поліція тут не допоможе. Спробуй хоча б трохи заспокоїтися і мислити раціонально. Може, якось потім і втечеш, якщо цей дурник зовсім огидний тобі буде. Так йому й треба буде. 

Вона хитро підморгнула. Я дивилася на неї здивовано: що це було? Натяк на підтримку? 

— Не дивися так, — продовжила вона, відкинувшись на спинку стільця. — В мене теж є трохи жіночої солідарності. Ну, невже не можна було гарно познайомитися, позалицятися, справити приємне враження врешті-решт на дівчину? 

Я зітхнула і відклала бутерброд.
— Ця спроба показала мені, що тікати марно: знайде. У вас же нюх як у собак! — ляпнула я, а тоді завмерла, усвідомивши, ЩО саме сказала. — Ой, вибач! Я не хотіла. 

До мене долинув дзвінкий, справжній сміх. Ліля закинула голову й сміялася так від душі, що я не втрималася і сама криво посміхнулася. 

— Нічого, все норм. Ти влучила у саме яблучко: заховатися від нас і справді важко. 

Ми розсміялися разом. Це трохи знизило градус між нами, і я, вперше за весь час, дозволила собі краплю щирості.
— Лілю, а розкажи мені про зграю. Хто такі Стікси, хто такий Тимур, чому вони ворогують із вами? 

Вона задумалася, підперши підборіддя рукою.
— Ти не встигла зібрати свої речі для Кості, тож давай зробимо так: спочатку підберемо тобі трохи речей із моїх, потім напишемо список того, що тобі необхідно. Костя буде їхати у місто — купить. А тоді, сядемо із пляшкою шипучки, щоб нерви підлікувати, і я тобі все розповім. Згода? 

Вона запитала так, наче в мене справді був вибір. 

Я тільки знизала плечима й видихнула.
— Згода.