Розділ 32

Я сиділа на кухні, обхопивши голову руками. Що за… У що я влипла?

Цей… цей мохнатий мажор геть з глузду з’їхав! Я, звісно, розумію, що наша законодавча система кульгає на всі чотири, але ж яким безкарним треба себе почувати, щоб серед білого дня викрадати людину й тримати під замком?! А, забула: ще й насильно кусати і женити на собі за якимись варварськими «звірячими» законами! Та щоб йому пусто було! Невже він настільки впливовий, що навіть адміністрація міста не зможе прищемити йому… хвоста?! 

Трясця. Я не витримала і засміялася. Адже хвіст у нього, до речі, цілком реальний — мохнатий і чорний, я сама бачила. 

Вхідні двері гучно хлопнули. Я миттю випросталася, ніби мене пружина підкинула. Ще не вистачало, щоб цей блохастий бачив мене в такому жалюгідному, покірному вигляді! 

Марк зайшов у приміщення повільно, але впевнено — як звір, що знає: його лігво йому належить, а я тут лише дрібна здобич. І навіть не зупинившись, відразу рушив просто до мене. 

— То що, крихітко, поговоримо? — низько промовив, і за мить мене вже втиснуло у край столу. 

Я скрикнула, автоматично відштовхнула його груди долонями — але тіло під руками було твердим, як скеля. Марна справа. 

— Час тобі вигадати, як спокутуватимеш свою брехню, — його рука ковзнула по моїй шиї й зупинилася під підборіддям. Пальці ніби гралися: ніжно, але нахабно, так, щоб я відчувала кожну мить своєї безпорадності. Зовні він здавався абсолютно спокійним — у переможця немає причин нервувати. Зате є час і бажання розважитися, граючи з жертвою. 

Ні, ні! Усередині все стискалося в паніку, але я змушувала себе не відводити очей, та ховати переляк. Але він бачив. Він все бачив і розумів. Не треба бути аж занадто кмітливим, щоб відчувати свою силу, і слабкість жертви. 

Марк натиснув на мене всім тілом. Гарячим, важким, нахабним. Зухвало провів рукою по щоці і нахилився так близько, що його подих торкнувся губ. 

— Придумала, дівчинко? — хрипко прошепотів він. 

Ах ти ж нахаба безчесна! У мені щось обірвалося, і язик видав те, що вертілося в голові: 

— Ти! Брудна тварино! Прибери від мене лапи, бо я тебе зараз же каструю! 

А потім осміліла вкрай, підняла брови й зухвало усміхнулася. 

— І повір мені, Марку, я ветеринар. Я знаю, де різати, щоб було швидко, чисто і без шансів на відновлення! 

Його очі спалахнули.