Розділ 31

Я стояла перед ним, наручники врізалися в зап’ястки, і я вже відчувала дискомфорт. Марк дивився на мене так, ніби зважував, скільки в мені ще лишилося спротиву, і чи варто його ламати одразу, чи розтягнути задоволення. 

Я видихнула крізь зуби, намагаючись тримати рівне обличчя: 

— І що тепер? 

Він зробив один крок ближче. Зовні спокійний, майже байдужий, але його емоції видавала лють в очах, від якої нутро стискалося. Марк кивнув одному з охоронців. Наручники клацнули, і я нарешті вільно потерла зап’ястки, які ще пекли від тиску. 

— Що тепер? — його голос звучав майже буденно, наче він говорив про дрібницю. — Якщо добре себе поводитимеш — матимеш вільне пересування. 

Я стиснула губи в тонку лінію, а тоді виплюнула з усім презирством: 

— Ти мразота кончена! Відпусти негайно! 

Марк холодно посміхнувся. 

— Може тобі подобається говорити грубощі, — він дивився просто в очі, — але не забувай, що ти це робиш лише тому, що я дозволяю тобі це робити! Так само, як і будь-які твої дії у найближчий час. 

Від цього нахабного спокою мене аж перекосило. Я стиснула кулаки, так, що нігті врізалися у долоні. 

— Ти не можеш змусити мене коритися. Зараз не ХV сторіччя! 

Островський схрестив руки на грудях. І хоча його поза виглядала розслабленою, очі залишалися крижаними. 

— Ти хочеш перевірити, чи можу я змусити тебе до чогось? — його голос звучав тихо, але в ньому вібрувало щось тваринне. — Тоді раджу ввімкнути клепку якнайшвидше. Якщо не підкоришся — я накажу зв’язати тебе. 

Серце прискорило свій ритм. Я швидко оцінила ситуацію: у нього — гроші й влада. Ми знаходимося у глухому заповіднику(а як ще назвати огорожену територію, де живуть хижаки?). Він знайшов мене на відстані, якої вистачило б, аби втекти від будь-кого іншого, і в наручниках привіз сюди. А тепер — я стою тут, безпорадна і слабка проти сильного. 

Поки я намагалась знайти бодай тінь виходу, усередині розпускався колючий клубок злості. Але, схоже, доведеться прикинутися покірною. На перший час, доки не придумаю дієвий план визволення. 

Я з гнівом опустила очі вниз, змусивши себе зробити крок. Потім ще один. Вдихнула на повні груди, і, не обертаючись, рушила у напрямку будинку, на який вказував рукою цей тупий хвостатий.