Розділ 21

Ми вийшли у внутрішній двір. 

Я зупинилася, обхопивши себе руками, і, не стримуючи роздратування, заговорила: 

— Слухай, це все дивно. Усі ці співпадіння, кур’єри, розмови про вбивство того чоловіка, чиясь причетність, — я нервово фиркнула, — схоже, ти й справді якийсь бандюган, лідер угрупування. Та це твоя справа, мажорику, мене це не стосується. Все, що я зараз хочу — почути внятну відповідь: чому ти мене переслідуєш і що тобі потрібно. А потім я поїду додому. Бо завтра мені на роботу, між іншим. 

Марк подивився на мене довгим поглядом. 

— Ти дуже мало знаєш про цей світ, Леє, — сказав він нарешті. — Ти живеш, і навіть гадки не маєш, хто ходить поруч із тобою. 

Мене почало брати зло.
— Ближче до справи, мажорику. Не тягни кота за хвіст! 

Від цієї фрази, він сіпнув оком. Чи мені тільки здалося?
— Добре, якщо ти так хочеш. Але маєш слухати й не перебивати мене на кожному реченні. 

Я склала руки на грудях.
— Слухаю. 

— На цій планеті, крім звичайних людей, існують створіння, які можуть за бажанням приймати подобу звіра: вовка, барса, пантери… — його голос став серйозним, без тіні усмішки. 

Мої очі полізли на лоба.
— Тобі не набридло знущатися з мене? Я приїхала сюди, щоб слухати оцю маячню? 

Марк зітхнув. 

— Леє, я кажу правду. Наш світ не такий, яким ти його уявляєш. Люди, що можуть приймати подобу звіра, справді існують. І я — один із них. 

Я завмерла. Спочатку мовчала, тоді роззявила рота, а потім — зареготала. Голосно, майже істерично, просто йому в обличчя.
— Я зрозуміла! Це такий пранк! Так? Тому ти в клубі так дивно поводився! Ти береш участь у якомусь шоу. Мушу розчарувати: я не повірила. Але якщо для камер треба, щоб я повелася — можемо перезняти кадр. За певну суму, звісно. 

Марк навіть не ворухнувся.
— Це не пранк, Леє. Ніяких камер немає, і я рідко сиджу в ТікТок. Я справді перевертень. 

Мозок мій закрутився хаотично. Це ще пранк? Чи він просто псих, який добре прикидається серед людей нормальним? Як зараз поводити себе? 

Я обережно почала промацувати ґрунт:
— Марк, я розумію тебе. Ти, напевне, чув, що жінки люблять читати оце любовне фентезі про перевертнів, і що вони в нас дуже популярні. От ти й вирішив так привернути мою увагу. Але я не дуже добре розумію жарти. Тож, будь ласка, відвези мене в Ужгород, добре? 

Він закотив очі.
— Досить перекручувати мої слова, крихітко. Я сказав те, що й хотів. І це означає рівно те, що означає. Так, я перевертень, і можу обертатися на звіра! 

Я почала відступати на крок, холодні краплі поту виступили на спині. Не було схоже, щоб мажорик жартував. І це погано: схоже, він справді хворий на голову?.. Треба обережно спекатися його! 

Я повільно почала відступати, і всміхнулася криво, штучно-солодко:
— Добре, Марку, добре. Ти перевертень. Не хвилюйся. Напевне, ти дуже гарний у звіриній подобі. А зараз — вибачай! Мушу їхати додому, справи. Дякую за гостину, за капучино. Але час мені. 

У голові вже вибудовувався план втечі: автобус, автостоп, хоч пішки через міст. Головне — відійти від цього дивного багатія та його приватних володінь. 

— Бувай, перевертню. Ти дуже класний і пухнастий! — додала я з удаваним веселим тоном. 

Він дивився на мене немигаючим поглядом. Здається, він не переслідуватиме мене. Фууух! 

Я повільно повернулася й рушила в бік будинку. І раптом — різкий тріск розірвав тишу. Потім гупіт, і звук, ніби щось рветься на шматки. 

А далі... я почула справжнє, дике, утробне гарчання!