Розділ II Вибуховий ярмарок

На дорозі шарварок

Їдемо на ярмарок

Їдем-їдем торгувать

Тай обнови купувать

Їдемо на ярмарок.
 

На ярмарку шум і гам

На ярмарку різний крам

Усі свині, барани, помідори, кавуни

Все є що потрібно нам.
 

Зарізала кабана

З льоху витягла вина

Везу сало продавать

Вином хлопців частувать

Їду-їду не одна…
 

уривок з пісні «Їдемо на ярмарок»,

Наталія Фаліон,

(гурт «Лісапетний батальйон»)
 

В останню суботу липня 2019 року в Коропі, районному центрі неподалік Сосновиці, проводився Миколаївський ярмарок, на якому ось уже не один рік поспіль були представлені різноманітні продукти харчування та промислові вироби, рукодільні роботи народних майстрів тощо. Також на ярмарку можна було почути співи представників навколишніх сіл, різні невеличкі театральні сценки, що надавало йому неповторного колориту та створювало веселу атмосферу.

Так було і цього разу. З самого ранку з прилеглих до Коропу сіл Сосновиця, Риботин, Нехаївка, Жовтневе, почали з’їзджатися люди: хтось віз товари для продажу, а хтось – просто відвідати ярмарок. Були тут гості навіть зі столиці, Чернігова, Полтави. Відвідувачі приїзджали на машинах, мотоциклах, велосипедах (лисапедах, як казали сільські бабусі). Походжаючи між рядами товарів, тут можна було побачити різні ковбаси, сири, мед, городину, домашню наливку, самогон, пиріжки з найрізноманітнішими начинками - маком, сиром, яблуками, капустою тощо. Охочим щось придбати продавці постійно щось пропонували спробувати, нахвалюючи свій товар на всі лади.

У «Містечку майстрів» око радували тарілки та дощечки з петриківським розписом, ляльки-мотанки, вишиті рушники, вишиванки.

А центральним ходом періодично йшли представники навколишніх сіл у гарних костюмах, то співаючи, то показуючи маленькі сценки. Були тут і нечистий у казані, якого штурхали вилами, і жінки у вишиванках з акордеонами, бубнами, що співали українських веселих пісень, і молоді дівчата та хлопці у вишитих сорочках, які танцювали, а також співали, і кумедні справні наречений з нареченою, вдягнуті в костюми безсмертних героїв фільму «За двома зайцями». Відвідувачі ярмарку могли завітати до хатини, в якій було все автентично, починаючи від великої печі з грубкою та закінчуючи вишитими рушниками, подушками. Зі стелі звисали вінки цибулі, сушені в’язки грибів.

Костя, Оля та Віка з мамою Катериною теж вирішили відвідати Миколаївський ярмарок. Ольга та її чоловік на ній були вперше, тому з цікавістю роззирались довкола. Походжаючи ярмарком, вони насолоджувались веселою атмосферою, українськими піснями, які лунали звідусіль.

- Молодий чоловіче, спробуйте копчене сало. Сама коптила. За вуха не відірвеш!- зазивала Костю, якась справна молодиця.

- Жіночко, купуйте городину - гурки, помідори, цибулю, кріп, редиску. Все тільки-но зірване з грядки. В лавці таке не купиш.- кричав до Катерини якийсь літній чоловік.

- Дякую, в нас самих все добре вродило.- відповіла йому, сміючись жінка.

Вони доходили якраз до «Майстерні майстрів», коли Костю торкнув за плече якийсь чоловік.

- Які люди!- несподівано сказав до Костянтина незнайомець з сивими скронями у білій сорочці та класичних чорних штанях. Від нього так і віяло впевненістю та впливовістю. Поряд з ним була висока блондинка, яка тримала його попід руку, та світловолоса дівчинка років шести.- Костянтине, радий Вас бачити!

- Анатолію! Добрий день! І я радий Вас бачити.- сердечно сказав Костя.- Не очікував Вас тут побачити. Я думав Ви зараз в Одесі.- додав він.

- Та я ж цих країв, із Сосновиці.- сказав чоловік.

- Справді? Ми теж там зараз гостюємо у родичів дружини Олі.- сказав молодий чоловік.

- Пам’ятаю її. Добрий день, Олю.- сказав Анатолій.

- Добридень і Вам!- сказала привітно молода жінка.

- Це Олеся, моя наречена.- представив Анатолій свою супутницю.- А оця мала непосида - моя онука Ліза.

- Приємно познайомитись.- сказав Костянтин.- А це тітка Катя та її донька Віка.

- Катю я знаю.- сказав Анатолій.- Така ж гарна молодиця як і раніше. Нітрохи не змінилась. А оце так виросла Віка? Як швидко летить час!

- Так, Толю, швидко, ти вже он і таку ловку онучку діждав.- сказала Катерина.

- Вона в мене найкраща.- сказав з любов’ю Анатолій про Лізу.

- Дідусю, купи мені он ту ляльку!- тим часом сказала дівчинка, смикаючи діда за рукав сорочки.

- Добре, нам час.- сказав Анатолій.- Бувайте! Може ще побачимось. Приїзджайте ще в Одесу, будемо раді бачити вас в «Анатолії». Найкращим клієнтам робимо знижки.

- Дякуємо. Обов’язково якось навідаємось до Вашого ресторану.- відповів Костя.- До зустрічі!

І компанія розійшлась в різні сторони. Анатолій з Олесею та Лізою пішли в бік ятки з ляльками ручної роботи, Костя ж дружиною та родичами рушили проходом, роздивляючись різноманітний товар, виставлений з обох боків на продаж.

Придбавши ляльку онучці, Анатолій вирішив зателефонувати своїй помічниці та дізнатись як там справи в мережі ресторанів «Анатолія». Він відійшов в сторону та набрав номер своєї заступниці по мобільному телефону.

- Маріє, добрий день! Як там справи в ресторані? Все добре? Без форс-мажорів сподіваюсь?

- Добрий день, шефе! Так, все гаразд, не турбуйтесь.- відповіла молода жінка.

- Що там Мамай, не переманював тебе і Колю поки мене немає? Ти ж знаєш, що я тобі довіряю, а от стосовно Колі і досі є сумніви.

- Ні, Анатолію Івановичу, Мамая щось не чути. На сьогоднішній день ніяких пропозицій чи підступів.

- От і добре. А то я ще планую тут побути, ностальгія замучила. Старію.

- Не наговорюйте на себе, Ви ще в нас огого.

- Дякую, Марусю. Добре, до зв’язку!

- До побачення, Анатолію Івановичу! Гарної відпустки!

Завершивши розмову зі своєю заступницею, Анатолій повернувся до Олесі та Лізи, які саме роздивлялись вишиванки.