Маленька дівчинка

 Сніжинки кружляли у веселому танку, сяючи в променях виглянувшого сонця. Стоячи біля вінка, маленька дівчинка дивилася на них з посмішкою та сумом. Вона теж хотіла зараз вибігти на двір, та гасати щоб впіймати хоч одну. Або навпаки, завмерти на місці і закинувши голову назад стояти з розкритим ротом. Але не можна. Головний дядько в білому халаті каже: "Хворі мають лікуватись!". Вона навіть злилась на нього через це, але перестала. Скоро вона може сама стати сніжинкою, та кружляти серед них. Так їй тьотя сказала. 

 Роздуми перервав шум за дверима, смикання ручки та поштовхи всередину. 

— Знов замок, та щож таке. Вже третя палата! – молодий дівочий голос скаржився на двері, потім на долю, і ось нарешті поборовши перепону вдалось зайти. Це була молода дівчина в білому халаті.

— Лізо! Ану бігом від вікна! Ти чого встала, та ще й боса!?  – медсестра підскочила до Лізи та обережно повернула до ліжка. Вклавши та перевіривши її, вона вперла руки в боки і гайда грізно говорити.

— Тобі що Володимир Михайлович казав? Ти маєш лежать! А ти до холодного вінка та босою. Ти серйозно хворієш! 

— Я знаю, Катю. – тихенько мовила Ліза.

— Угу, і все одно подивитись пішла. – зрозумівши що перегинає, медсестра обережно сіла на край ліжка. 

— Пробач Лізо, просто переживаю. – Катерина обережно взяла її худеньку ручку. А іншою рукою почала гладити по хустині на голові.

— Нічого. – посміхнулась тоненькими губами Ліза. На змарнілому обличчі, вони чомусь виділялись навіть більше блакитних очей. – Я мабуть вже не буду, більше дивить. Бо скоро і сама до них полечу.

 Почувши це, Катя зблідла, але дуже швидко на її обличчі з'явилась злість.

— Це хто тобі таке сказав? – спокійним, але дуже напруженим тоном вона запитала.

— Худа тітка, з довгим волоссям, та в довгій дивній сукні. Вона з відти приходить. – вказала на закуток Ліза. Який навіть удень був затіненим, ніби сонце не могло туди пробитись.

 Повернувши голову, медсестра вперилась туди важким поглядом. І чим довше дивилась, тим сильніше ій здавалось ніби хтось дивиться на неї. Щось, дивиться.

— Не переймайся маленька, та тітка тобі нічого не зробить. – Катя посміхнулась та підхопилась іти. Лиш біля дверей озирнулась на закуток та пробурмотіла. — Хай з лісу дорогу пошукає.