Василь Сліпак.

Вітаю Вас, шановні, мене звуть Василь Сліпак. Я - колишній український шпигун. Працював прибиральником у кабінеті Хубла. Мене теж Міклуш Вроненко відібрав у спеціалісти. Як тільки я побачив напад шакалів Рамжопа я все зрозумів. Я знав шлях порятунку. Треба було отримати поранення і вижити, але я хотів щоб не тільки я врятувався. То ж схопив за руку найближчого і ним виявився Андреус Макаревічус. Ми дуже драматично впали вдвох… “Мертві.” Я чув як гиготали над нами шакали Рамжопа, які нас знали: “диви які голубки… ги ги… яка іронія… Шеф служби безпеки і прибиральник. Хоч разом їх і вези.” Що ж… Верзіть, що хочете ідіоти… Тільки побільше робіть помилок. Така моя думка, шановні… Побільше верзіть і робіть помилки. Я помітив: послідовники Хубла люблять поговорити якесь лайно і звісно зробити чергову помилку при цьому, якою я не раз користувався. То ж можна сказати, що цього разу ми вижили завдяки черговій дурній балаканині рамжопових хубловців. Ми втікли із “труповозки”. Гарно і спокійно. Цікаве вміння у спеціалістів є. Ми можемо спілкуватись подумки. То ж ми домовились з Андреусом про спільні дії і почали діяти. Крім вміння подумки спілкуватися спеціаліст має відмінну просторову і часову орієнтацію. Ми у будь-який момент часу знаємо котра зараз година і де ми знаходимось  То ж ми скористалися нашими вміннями і чкурнули на Варшавському шосе, біля метро Ногатинська. Там є зручний лісок, у який ми шугонули. Добре, що напад рамжопових шакалів  стався о 23:31, то ж коли нас довезли до Ногатинської була третя година ночі… Нікого на вулиці не було. То ж ми вшилися непоміченими.

- Що Андру? Накрились наші плани спасіння планети?
- Так Вась. Схоже що плани доведеться серйозно коригувати. Тепер у нас нема кози Козаченка і нікого крім нас не лишилося.

- Є ідеї?

- Пропоную дременути в Україну.
- Чого б це саме туди?
- Ти ж знаєш, що коли ми подумки спілкувались, я дещо про тебе дізнався.
- Як і я про тебе.
- Я й не знав, що ти шпигував на Україну у нас. Вміло. Аплодую.
- Дякую. В мене є до тебе питання.
- Питай.
- Як ти так міг служити цьому монстрові? Ти ж наче непоганий чоловік. Невже ти не бачив, що це чудовисько робить?

- Бачив. - сумно зітхнув Андру.
- То як?

- Мене було зазомбовано. Він мене обманув. Як і решту мільйонів свого і не свого населення.
- Ну ти ж наче й не такий вже дурний. Як тебе можна було обманути? Я розумію, як можна було обманювати тих, хто не бачив цього всього, що хубло творило… А ти ж бачив!
- Виходить я був дурніший, ніж ти думаєш про мене, Василю. Точно дурніший, ніж ти… Бо тебе я таки не вирахував. До речі… Дякую, що врятував мені життя.

- Проїхали. Ну що ж… Україна так Україна. Місця знайомі. Є контакти. Звідти і почнемо відродження планети… Що скажеш? Спеціаліст Андреус Макаревічус?
- Та пішли вже… Досить дуркувати спеціаліст Василь Сліпак..

І ми пішли. Колишні вороги, які волею долі стали спільниками.