Двоє із 40.

Нас залишилось тільки двоє. Двоє із сорока спеціалістів на Землі. Я і мій побратим - Василь Сліпак. Мене звуть Андреус Макаревічус. Я - голова охорони Хубла. Принаймні був ним до того як з мене зробив спеціаліста Міклуш Вроненко. Все сталося неочікувано швидко. Коли Міклуш відлетів на своєму скутері після прошивки спеціаліста і короткого інструктажу, ми сіли в коло. 40 спеціалістів придумали нове світле майбутнє для нашої планети, та не врахували одну людину. Це всім відомий Рамжоп Кадирзадов. Як тільки ми зняли поле ізоляції, щоб діяти згідно з планом, на нас здійснила напад ударна група Рамжопа, який давно мріяв зайняти тепле місце Хубла. Все знайомі рожі. І я… І мій побратим Василь знаємо усіх. Першою загинула Раїсія Новодворичева другим був Боря Нємцов. Шакали Рамжопа знищили всіх і все. В тому числі техніку, яку нам залишив Міклуш Вроненко. Нам з Василем пощастило. Ми стояли всередині, тому отримали поранення, які нам з часом вдалося загоїти за допомогою психомедицини вивченої через прошивку спеціаліста. Як тільки нас поранили ми зрозуміли, що єдиний реальний шанс залишитися живими - це удати смерть. Завдяки знанням отриманим через Козу Міклуша ми знали, як це легко зробити. Кожна людина виявляється може зупинити серце і в той же час все чути, бачити і розуміти. Шакали Рамжопа поспішали, через те не добивали всіх. Нас не добили. То ж ми втікли. Прямо із машини, що везла нас на масляний завод. Ми знали, що це за завод. Там Хубло спалював і катував живих і мертвих: “знищував сліди”, як він каже. То ж часу не було. Дуже хотілося залишитися у “вбитих” і працювати таємно. Та ми не мали шансів цього разу втекти непоміченими. Але ми мали шанс утікти. І ми ним скористалися. То ж нас залишилося двоє: Я і Василь.