Міклош Вроненко.

Боже, які ми були дурні… Боже, які ми були дурні… Ми ж могли врятувати Марі. Зараз це очевидно. Боже… Та не треба було їй туди висаджуватись. Або якщо й висаджуватись, то хоч би елементарні якісь захисні механізми передбачили… Хоч би вакуумник узяла… Та звісно… Навіщо в атмосфері вакуумник? Він же для виходів в вакуум. Боже та вмикнула б при потребі і ніхто б їй нічого не зробив. Повний захист від несприятливих умов. Для цього розроблений. Та ніхто не думав, шо умови  несприятливі. Атмосфера у межах норми. Всі параметри там же. Боже, які ми були дурні. Он стирчить голова Марка, нашого капітана, дивиться на мене, як баран на нові ворота, переляканими очима. Чекає на результат дії програми. Що чекати? Треба діяти, друже мій. Треба діяти. У кожного поля ізоляції є запобіжник. Його розроблено для екстренного відмикання цього поля ізсередини. Ніхто про нього не знає, крім спеціалістів розробників. Ага ось він. Маленька цяточка в центрі непомітного трикутника.Тепер я і про неї знаю. Натиснути одним пальцем в неї. Ось воно. Поле зникло. Тепер двері. Двері екстренної евакуації завжди мають такий же запобіжник. Треба вдарити пальцем у стіну. Ось тут. Це вимкне схему їх живлення і двері відчиняться. Знову успішно.  Тепер ходу Міклуш до скутера… Ходу. Треба встигнути їх врятувати, заки цей одоробло не здійснив доповідь у штаб.
Доки розберуться що до чого.
Я всіх найнебезпечніших ліквідую. Ми вивчили їх достатньо.
І перший.
Буде звісно Хубло. Ну що, рідненький? Пригадаю тобі Марі.