Розділ 1. Частина 6. Чоловік з тіні

Ми обмінялися поглядами з лейтенантом, а потім спільно розпочинати огляд місця злочину. Тіло лежало на підлозі, кров вилилася навколо, створюючи жахливу картину.

— Це вже третій злочин цього тижня, — промовив д’Амеліо, оглядаючи місце злочину, — а всі вони пов’язані зі справою судді Вілсона.

— Ми мусимо діяти швидко, — сказала я, оглядаючи тіло,  — час працює не на нашу користь.

Ми продовжили огляд місця злочину, збираючи будь-які можливі докази. І хоча це було складно в такій напруженій ситуації, ми залишалися професійними та концентрованими на нашій меті — знайти всіх винних.

— Якщо я піду з поліції, — почала я, — як ми будемо продовжувати це розслідування?

— Я все вирішу, — відповів холодно він мені.

Я відчувала, як напруженість в повітрі наростала.

— Трошки сумно дивитись на все це, чи не так? — відповів лейтенант, спостерігаючи за моєю реакцією.

— Це не те, що я очікувала в останні дні на роботі, — відповіла я, тримаючи в руці папір для записів і намагаючись залишитись невразливою.

— Я розумію. Але ми маємо робити свою роботу, незалежно від того, наскільки важко це нам випадає, — відповів він, зігнувшися, щоб підняти ще один зламаний предмет з підлоги.

— Так, ви праві, — погодилась я, розглядаючи підозрілі сліди на підлозі.

Після розмови з лейтенантом та огляду місця злочину, мені стало зрозуміло, що ця справа була набагато складнішою, ніж я можу собі уявити. Вбивство Дерека Олвсона та його зв'язок з суддею Вілсоном створювали ситуацію, яка змусила мене зосередитись на кожній деталі.

Після кількох годин напруженої роботи на місці злочину, ми з лейтенантом зібрали достатньо доказів, щоб продовжити розслідування. Попри складність ситуації, ми обидва були впевнені, що зможемо знайти всіх винних.

Завершивши роботу на місці злочину, ми повернулися до автомобіля і направилися назад до відділу. Під час поїздки я переважно мовчала, занурена у свої думки, пробуючи зрозуміти всі аспекти цієї справи. Коли ми приїхали, я все ще була поглиблена у свої думки. Лейтенант, мабуть, помітив моє замислення, але не переривав мене, дозволяючи мені зосередитися на своїх роздумах.

Ми вийшли з автомобіля і вирушили в приміщення відділу. Я залишилася сфокусованою на завданні, але в глибині своєї душі відчувала страх та невизначеність. Ситуація ставала все більш заплутаною, і я розуміла, що це випробування буде важким для нас обох.

Лейтенант і я попрямували в кабінет, де вже чекав Сміт зі зібраними доказами. Важка атмосфера пронизувала кожен куток приміщення, і я відчувала тиск відповідальності на своїх плечах.

— Ми повинні діяти швидко і розсудливо, — сказав лейтенант, звертаючись до нас обох.

— Так, ми не можемо дозволити, щоб це вирвалося з-під контролю, — додав Сміт, розкладаючи перед нами зібрані матеріали.

— Згодна, нам потрібно сконцентруватися на кожному кроці, — погодилася я, спираючись на стіл, щоб відчути стабільність у цьому хаосі.

Лейтенант почав розглядати документи, виносячи свої спостереження, а Сміт пояснював деталі зібраних доказів. Я уважно слухала їх, записуючи важливі моменти у свій блокнот.

— Є ще одна річ, яку ми повинні врахувати, — сказав лейтенант, підводячи погляд з документів, — можливо, що є ще хтось, хто має власні мотиви у цій справі, окрім судді Вілсона.

Ця думка вразила мене. Я знову подумала про всі можливі варіанти, намагаючись знайти зв'язок між усіма елементами цієї головоломки.

— Так, можливо, що ми повинні розглянути ширший круг підозрюваних, — погодилася я, — можливо, ще хтось мав свої причини для того, щоб піти на вбивство.

Ми знову занурилися в аналіз доказів, розглядаючи кожну можливість. Ситуація була складною, але ми були впевнені, що разом зможемо розгадати цю загадку.

Кілька годин міркувань і дискусій пізніше, ми склали план подальших дій. Лейтенант розділив завдання між нами, наголосивши на важливості спільної роботи та обміну інформацією.

— Нам потрібно діяти оперативно, але ретельно, — зазначив він, закриваючи теку з документами, — наша репутація та безпека громади від цього залежить.

— Як завжди, — відповіла я та опустила погляд.

— Які в нас докази? — поцікавився лейтенант.

— Жодних, — промовила я та додала, — але в нас є цікава деталь.

— Прошу, розказуй, — наказав він.

— Кулю вийняли, — сказала я.

— Це звучить дивно, — прошепотів д’Амеліо.

— Це не справа мафії, — промовила я та закусила губу, після чого додала, — для чого їм діставати кулі?

— Я також це помітив, — відповів він, — це не має сенсу.

— Джері також знайшов дивний доказ, — додала спокійно я.

— І що там? — поцікавився він.

— Записка, — сказала я трохи знервовано, — вас це здивує.

— Мене складно здивувати, — поділився він.

Я передала йому невеликий клаптик газетного паперу з написом:

«Хто гальм не знає, життя не має».

— Це погроза, — прокоментував він.

— Для того? — запитала перелякано я.

— Нам, — відповів лейтенант.

— Тоді час знищити їх, — промовила я.

Я сиділа в кабінеті та переглядала старі документи. Нічого немає. Я не знаю, як можна знайти докази, щоб посадити Брейвена чи Вілсона. Я поглянула на Емілі та спокійно заговорила.

— В тебе щось є? — поцікавилась я.

— Ні, — відповіла холодно вона.

— Може якісь ідеї? — запитала в неї я, після чого додала, — я не хочу чекати поки їх ліквідують.

Емілі подивилася на мене, зітхнула і сказала:

— Можливо, нам варто розглянути зв'язок між суддею Вілсоном і Брейвеном, — запропонувала вона.

— Так, це може бути ключем до розгадки, — згодилася я, розгортаючи папери на столі, — але нам треба знайти конкретні докази.

Випадки вбивств, загадкові погрози та зв'язок із суддею Вілсоном створювали плутанину в голові. Ми обидві з Емілі розглядали документи, шукаючи хоча б слід, який міг би вести нас до розкриття цієї справи.